У цій книзі немає якоїсь однієї теми чи ідеї. Натомість є купа приводів замислитися над власним життям. Для мене таким приводом стала життєва позиція Марії, яка отримує радість не від досягнення мети, а від шляху до неї, не від результату роботи, а від самого процесу, не від визнання й слави, а від можливості творити тоді, коли хочеться, а не тоді, коли треба.

Жити просто, не обмежувати себе безкінечними "треба", жити легко, не біжучи невідь за чим і не втрачаючи в погоні найціннішого, жити зараз і тут, а не колись і десь - це розкіш, яку можуть дозволити собі цілісні і щасливі люди. І ця цілісність не залежить від грошей, визнання чи досягнень. Вона або є, або - немає. Навчитися цьому можна, але важко - як важко було зробити це головній героїні - відомій і багатій пітерській художниці. У фіналі книги вона таки багато чого зрозуміла. Але мені не віриться, що це розуміння - глибоке.

Про чоловічу частину книги (а вони так і називаються: жіноча і чоловіча) говоритиму мало, бо її треба читати. І не стільки задля поринання у внутрішній світ окремо взятого зрадженого дружиною чоловіка, скільки заради красивого опису красивого життя вовчої родини, частиною якої в рамках наукового експерименту і став цей чоловік. У книгах Вдовиченко є величезний, як на мене, плюс: у канву розповіді вона завжди вплітає купу цікавої інформації. Так, у дилогії "Пів'яблука" та "Інші пів'яблука" то був Пінзель, його життя та його твори. Тут ця "родзинка" - життя вовків, описуючи яке авторка робить цілий огляд наукової літератури, який, втім, яж ніяк не видається зайвим чи штучним, а органічно вплітається в розповідь. Якщо ж врахувати, що все це переплітаєтсья з емоціями - героя, автора, читача, то задоволення від роману я отримала неабияке, чого й усім бажаю.

http://saulelobis.blogspot.com/2016/03/blog-post_10.html