Перечитавши оповідання про Шерлока Холмса, вирішила, що класичні детективи я переросла й Дойла нічого більше читати. А потім передумала (чи ж я не справжня жінка?))) й узялася за "Етюд у багряних тонах", бо мала її англійською - щоб повправлятися й дізнатися таки історію знайомства Холмса й Ватсона (так-так, я її не пам'ятала). І що ви думаєте? Я отримала колосальне задоволення від книги!

Ні, сама детективна історія, самозакоханість Шерока Холмса (що не кажіть, а він - таки достобіса самозакохана особа), приклади його дедукції мене, як і раніше, залишили байдужою. А от історія в історії - розповідь про вбивцю, який насправді виявився не анти-, а справжнім героєм, мене захопила. Тут тобі й Дикий Захід, і смертельна соляна пустеля, і мормони із їх жорсткими законами, і кохання до смерті, й помста довжиною у двадцять років...

Що ж, далі перечитуватиму, схоже, Фенімора Купера. Падати в дитинство - то вже з розгону і з задоволенням)))

http://saulelobis.blogspot.com/2016/01/sir-arthur-conan-doyle-study-in-scarlet.html