Погано розумію людей, котрі не терплять свій день народження. Ні, дещо я все-таки розумію: все ближче до смерті, старість не за горами, "грусний празнік", бла-бла... Але ж свято, що не кажіть! От згадайте хоча б народження своїх діток - хіба ж то не найбільше свято у нашому житті? Згадуйте, згадуйте, і не комизьтеся)))

Я свій день народження люблю. Не за щось і не попри щось, а тому, що це - мій день. От особливий він, і все тут. Якийсь рубіж, якась межа, можливість переступити її або ні, оновитися чи лишитися такою ж, право вибору, яке у нас є завжди, але чи не легше зробити його у день ікс?

Поки вчора засинала, згадувала різні свої дні народження, вітання, подарунки. Знаєте, що найбільше запам'яталося? Те, від чого тоді хотілося плакати, а нині - сміятися. Як-от, наприклад, мій 30-ий ДН. Гостей запросила, купа друзів увечері вдома, могорич на роботі, квіти, вітання... А мені так погано, що ледь ноги волочу. Живіт щось не той-во, нудить, їсти не можу, днів три до того мучилася, але ж - святкуємо! Всім весело, а я сиджу в куточку і п'ю замість шампанського чай без цукру, бо погано... Гості розійшлися, відчуваю - все, каюк. Подруга викликала "швидку", завезли мене до лікарні і кажуть: апендицит у вас, от! А потім кажуть: не оперуватимемо зараз, бо в день народження не можна, от! Бо це той самий день ікс, коли все тонке й все може порватися, от!
Зрештою, під ранок, після крапельниць, перед тим, як повести до операційної, вкололи мені якусь штуку, від котрої пробило на ха-ха, та так, що я на питання анестезіолога: як вас звати, грайливо відповіла: Ірина, а вас? Ага, було весело. І все було добре, навіть попри те, що я вирішила заодно провести журналістське розслідування й перевірити дослідним шляхом, як то воно: потрапити до лікарні й нікому нічого не совати по кишенях. Знаєте, все було чудово. (Від дискусій про корупцію і безсовісних лікарів прошу утриматися))))

Або ще один ДН, 35-ий. Я вся така самотня-самотня й майже нещасна, вирішую утекти подалі від усіх й усього, а особливо від зимової сірості й холоду, й опиняюся в Єгипті. Ну, я тут десь тоді ж писала про це... Треба сказати, що мені шалено пощастило і з бронюванням готелю, і з останнім місцем у літаку, і з гарним настроєм шефа, який отак-от відразу погодився відпустити мене на два тижні, бо все вирішилося і реалізувалося буквально за день. Вже там, посеред пальм і квітучого гібіскусу, регочучи, як ненормальна, від відчуття сонця на оголеній шкірі (після шуби й 10-градусного морозу то було справжнім щастям!), я згадала про одну чарівну властивість дня ікс, про яку мені довго талдичила колега, начитавшись езотеричних газеток. Мовляв, щоб повренути шлях долі в інший бік (якщо тобі не подобається, звісно, той напрямок, куди вона тебе штовхає), треба свій ДН проігнорувати, не святкувати, не приймати вітань, забути про дату, навіть паспорт не читати, і тоді... Телефон я справді вимкнула)) А от забути не вийшло, бо натовп співаючих арабів знайшов мене в ресторані під час вечері, вручив торт, засипав квітами, до них приєдналися ті, з ким я встигла зазнайомитися і... Свято вдалося)) Потім була романтична прогулянка нічним пляжем під пальмами з чарівним юнаком (вибрала з-поміж прихильників наймолодшого, а що? Від дискусій про поведінку чемних дівчаток прошу утриматися))), свіжі полуниці і... переляк від стрільби десь у центрі міста, куди пішли наші знайомі гуляти. Переляк, бо тоді якраз в Єгипті творилася революція і було страшно дивитися телевізор, так багато у ньому брехали про жахіття нашого насправді умиротвореного відпочинку... Стрілянина виявилася весільним феєрверком))

Але я трохи відволіклася. Я про день ікс же ж мала розказати. Так от: щось у тій газетці було таке написане, що... справдилося. Бо вже наступний ДН я святкувала з коханим законним чоловіком в очікуванні маленького дива, котре вже почало штовхатися в моєму животику. Для повноти картини про чарівність дня ікс треба зазначити, що до того ми з майбутнім чоловіком не були знайомі. Ну, в реалі, у всякому випадку))) А от тут, у щоденниках, вже спілкувалися на повну... Ну, ви в курсі)))

Я, до речі, зробила собі подарунок до дня ікс: новий блог. Тож якщо хтось із вас є на блогспоті, то запрошую, бо щось мені там самотньо поки що: http://saulelobis.blogspot.com/

Щиро дякую за вітання! Не встигаю навіть ваші листівки переглядати, так їх багато... Дякую)