Умберто Еко - визнаний майстер інтелектуальної прози. Він змушує читача не тільки (і не стільки) відчувати, скільки мислити. Читати автора нелегко - доводиться час від часу відриватися від полотна роману й копирсатися в історії, щось уточнювати, щось дізнаватися, розглядати карти, знаоймитися з відомими й не дуже особистостями. Принаймні, у мене процес читання Еко відбуваєтсья якось так)))

Роман "Празький цвинтар" - не виняток. Про Гарібальді я чула, але подробиць його подвигів не знала. Про французькі революцію, комуну тощо - знала, але дуже-дуже поверхнево. Тепер знаю краще)) А ще я знаю, як відбуваються фальсифікації, різні - від елементарних документів до світових змов. Як-от, змова масонів. Чи ієзуїтів. Або ж - євреїв. Власне, шлях від теорії змови і покроковий план її реалізації, хай би якою містифікацією зговір не був, описаний Еко так докладно, що подекуди здавалося: це підручник для брехунів і брехунців різного штибу, яким вони активно користуються. Принаймні, підкилимові, підводні й інші причини подій, котрі відбувалися в 19-му столітті, так схожі на деякі сучасні методики маніпулювання масовою свідомістю, що просто диву даєшся: нічого нового в цьому світі, схоже, таки вже немає.

Головний герой - один, і він дуже-дуже негативний. І гидючий. І психічно хворий. Але те, що ані оку, ані душі в книзі немає на кому більше зупинитися, мимохіть придивляєшся пильніше до брехуна й падлюки, починаєш розуміти його вчинки, ба, інколи навіть співчувати й перейматися за нього. Тож разом із подробицями теорії змови Еко дає нам на озброєння й подробиці мислення, відчуттів та мотивів дій людей, про яких ми воліли б не знати або яких підсвідомо ігноруємо. Дай Боже, щоб не знадобилося ні одне, ні інше)) Хоча перше допомагає краще зрозуміти багато як історичних, так і сучасних подій. Світові змови таки існують, але зовсім не ті, про які нам кричать з екранів, шпальт та моніторів. Скорше, в те, про що кричать найголосніше, якраз вірити й не потрібно. Як от у "Протоколи сіонських мудреців", сфальсифіковані у Росії й взяті на озброєння Гітлером. Всі знають, як дорого обійшлася людству ця брехня. Лише одна з небагатьох...

Але повернуся до роману. Насправді це - детектив. Отой самий гидючий головний герой намагається розгадати одну загадку й копирсається у своєму минулому. З нього виколупуються не лишень достовірні історичні події, а й реальні люди, як, наприклад, юний Фройд. Власне, сам автор у післямові визнає, що всі-всі герої книги - реальні люди, окрім... головного героя. Неочікувано? Але так по-Еківськи... Так само по-своєму Умберто Еко обіграв назву роману. Прагою у ньому й не пахне, якщо що...))