По-англійськи не виходить. Виходить по-єврейськи. Не піти мовчки, без прощань та іншої зайвини, бо досить і того, що сам зайвий. А прощатись (відверто чи, як вона каже "із загогулинами") і не йти. Бо не йдеться. Бо ніхто не жене, не відганяє. Навіть нема з ким стати чоло до чола. Хіба із собою. Завідомо програшна позиція. І ще цікаво. Бо не розумію не лише її, як з'ясувалось, але й себе (теж мені дивина). І відкриваю щоразу речі, які не вписуються аж ніяк у прості правила, за якими сподівався жити. Є що сказати. Але не зараз. Хай відстоїться й ілюзії осядуть на дно.