Там, де бруківка пахне кавою...

Ранок. Густі промені сонця відбиваються на старих брамах. Десь вдалині чути шелест мітли двірника. Голуби гонорово збирають вчорашнє затоптане насіння…

Шпацируєш у напуцованих мештах по стертій бруківці. З центру долинає галас (знову, певно, яка’ дефіляда ), а ти ідеш далі по вулиці, вдивляючись у вітрини статечних льокалів та склепів.

Бачиш, кав’ярні вже заповнені своїми ревними прихильниками, кавунами. Знайшовши файну ресторацію, зайдеш і вип’єш філіжанку кави. Ще трохи посидиш і поговориш із дівчиною, яка підсіла. Зафундуєш новій колежанці якогось марципана. Потім вона десь пропаде, але пообіцяє ще зустрітись. А ти поправиш кашкіт і підеш далі по тій вулиці, яка давно заблукала в часі.

Ранок уже стікає разом із росою ринвами кольорових фасадів. Один інтеліґєнтний пан красномовно говорить завчені фрази до скупченого навколо нього натовпу. Він проходить далі, слідом за ним ступає та делегація. Народ уважно слухає його і тільки зрідка охає та ахає.

За рогом ти відчуваєш п’янкий запах кориці і карамелі, що звично витає у тому місці. Через кольорові вітражні вікна цукерні бачиш, як майстерно вправляється молодий веселий хлопець з шоколадом , щохвилини даючи скуштувати нову лєґуміну не конче шлічній пишногрудій рожевощокій пані в камізельці з пацьорками. Вона задоволено румигає, хвалячи «золоті руки» парубка, а він, кремпуючись, виконує її забаганки.

Зупиняєшся біля наступного великого вікна, вдивляєшся в нього, легенько припіднімаєш кептурка, усміхаєшся. Навпроти старий цирульник Гась щось весело кричить до тебе, встигаючи при цьому підстригати шевелюру важного пана, що зосереджено дивиться у люстерко.

Виходиш на відому всім клумбу, там відразу тебе зустрічають файні вусаті вуйки, що «задають бубна». Настільки то щиро, що ніякі оркестри з величними диригентами не зрівняються з ними. Діти знимкуються з позолоченими парубками- такими собі живими скульптурами.

І вже при тьмяному світлі заходу ти знаходиш старого Міцкевича. Він аніскілечки не змінився від вашої останньої здибанки - до сих пір дивиться впевненим поглядом на свого вірного друга, босоногого крилатого генія. Сядеш на лавку навпроти, і почнеться ваша довго балачка чи скоріше політ твоїх думок. Ти і не помітиш, як знову прийде та чарівна дівчина, з якою зранку ви сиділи у кав’ярні. Ви ще трохи поблукаєте вузькими вуличками, шукаючи щось нове у знайомих пейзажах Древнього Лева, та проведете сонце за Високий замок.

(с) Катаріна Сай

Церква біля ринку "Південний"

Дерево, що живе, на Високому Замку.

Тераса на даху готелю "Леополіс"