* Пісаны ў трамваі, не зусім так удумліва*

Баляда

Разбітыя аб твар акуляры, зламаны стары патэфон...
Цябе клічуць клюбаў абшары, каб глытаў паслухмяна іон.
Развернешся іншаю сцежкай і зробіш упэўнены крок;
Твая сумная напаў-усмешка і ў навушніках правільны рок.

Дзе ж гады, калі ўсё пачалося, калі вынайшлі вольнасць, як скарб;
Калі бацьку твайму давялося адсядзець колькі сутак за жарт;
Калі гралі на старых гітарах, што збіралі са смецця ў дварах, -
І паліўся ў савецкіх абшарах першы рок у рабочых руках;
Калі "Біттлз" гучалі па склепах і надломвалі СССР;
Адны джынсы - зімою і летам, гэта шчасце... на меншы памер.

І што ж ты... Так глядзіш ты аддана на бландынку, што пойдзе ў клюб;
На душы нават стала пагана за бацькоў "перастроечны" шлюб.
Разаб'юцца твае акуляры, не зайграе стары патэфон -
Цябе клічуць клюбаў абшары, каб глытаў паслухмяна іон.

Іншы хтось абярэ тваю сцежку, зробіць першы ўпэўнены крок...
Я люблю яго сумную ўсмешку і ў навушніках правільны рок.

После позітівнейшій встречі с Діаной прішла менее позітівная для меня встреча.
но даже не в этом дело. Пошел дождік, сначала маленькій і мілый, потом большеватый, но созерцательный, но когда мы вышлі на остановке на карбышева он превратілся в жутчайшій лівень (о как бы я хотела созерцать это буйство пріроды із окна!!!) 15 мінут мы просто не моглі выползті із-под навеса на автобусной остановке, мокрые насквозь, но с еще cухімі ногамі... По істеченіе мінут 15 я не выдержала і предложіла вылезті і добежать до кольца трамвая... лужі превзошлі все моі ожіданія - оні доставалі по колено! потом мы в буквальном смысле увіделі, как уезжает последній трамвай. еще 30 мін мы тряслісь под скудным навесом кіоска с кедамі, полнымі воды... трамвая не было. я решіла, что надо ідті на автобус. было уже пофіг, мы шлі в развалочку - терять было нечего...
Сушіться прішлось долго - уже сутра осушівалі феном кеды!