в глибинах її очей
дрімає блакитний дракон.
Голос його – мох,
Вайлувата його хода.
Він залишає слід
На темному плесі снів.
Пірнає в її океан –
Виплескується вода.
Шкіру його гладку
Й вистиглу, мов ебен,
Пестить її рука, вилита з молока…
Нині тобі його кликати в двобій,
Тяти його мечем,
Гострим, як крик її,
Списом писати в нім
Вирви смертельних ран,
Витерти його слід,
Випити океан
Вичерпати до дна
Ту навісну блакить…
Щоб вона вся – твоя,
Навідь коли снить.
Навіть коли вмира
Серед млосних оаз
Квилить її рука,
вилита з молока
хто зна, за ким із вас?