вітер зніче'я гортає волосся моє,
ніби книгу,
у якій спраглими очима пишеш,
як кладеш мене на воду і відпливаєш,
як забуваєш всі слова,
крім одного довгостримуваного
зітхання,
як море витікає в пісок,
як пересохлими губами
нарешті вимовляю тебе -
і повертаєшся,
дитинний та кволий....

Одного не розумію -
чому ж ця книга про самотність?..