Так хочется кричать: Я есть, Я здесь, Я жива...
Безумно жаль уходящего времени, грущу о людях, эмоциях, чувствах...
Чувствую себя подавленной, уязвленной, использованной и депрессивной...
Хочу верить в себя и доверять людям...
Хочу стереть из памяти некоторых людей и все, что с ними связано... потому как больно и стыдно за то что позволила им...
Хочу ни о чём не жалеть...
Хочу что бы ветер в лицо, запах счастья, и крылья за спиной...
Хочу плакать и знать, что станет легче...
Хочу не прокручивать в голове одну и ту же сцену...
Хочу просто быть... просто жить, дышать и верить...
P.S. Слава Богу у меня есть ты, а значит есть надежда на безграничное счастье и повод быть...

Фотографии Punishing_Angel : мои фотки...

Фотографии Punishing_Angel : мои фотки...

Фотографии Punishing_Angel : мои фотки...

Это все я...

В колонках играет - The Kooks
Настроение сейчас - Позитивная грусть...

РЕАЛЬНІСТЬ - ЦЕ ЖИТТЯ, В ЯКОМУ ВСІ ТЕБЕ ЛЮБЛЯТЬ, АЛЕ ТИ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНИЙ...

Светлеет… небо теряет звезды… я теряю разум.
Постепенно, небо окрашивается в розовый цвет…
Постепенно, я уничтожаю себя изнутри…
Каждая минута на счету, каждый вздох как последний.
Почему я не замечала раньше, что рассвет настолько прекрасен? Почему не замечала, что жизнь струится как песок сквозь пальцы? Неуклонно и безвозвратно уходят крупицы… уходят люди и ощущения…
Грустно, но с другой стороны замечательно, что я могу это чувствовать…
Оборачиваясь назад, я могу сказать, что ни о чем не жалею… Так было надо… Столько событий, эмоций, чувств, ощущений, людей прошло сквозь меня, оставляя во мне свои следы, что иногда мне кажется я переполнена ими и не существует силы, которая могла бы меня опустошить…
Иногда я задаю себе вопрос какими бы были мои последние слова? Не знаю… наверно – жизнь – это чудо… Спасибо всем…
Утро застигло меня на берегу моря. Солнце одарило своим теплом и грусть развеялась, исчезла…
Я иду жить дальше… еще один день, полный надежд и желаний, еще один день наполненный сомнениями и верой….
Все будет хорошо, даже если я об этом не узнаю…

Звичайно я не полюбляю скаржитися на життя, але іноді воно дуже дошкуляє своїми вибриками...ось і сьогодні – взяло і спаскудило мій ранок дощем зі снігом...під ногами місиво з багнюки і мокрого снігу...з неба ллється, сипиться щось невідоме і дратує неможливо.
А ще, люди сьогодні дивні... бігають, штовхаються, кричать... ніби це їм в чомусь, чи якось допоможе... Про громадський транспорт навіть згадувати не хочу, зранку він завжди здається мені великою клоакою, яка ковтає людей живцем, а потім вони там всередині стають зовсім божевільні... Спасає плеер... і то не завжди... бо якщо якась падлюка топчеться по твоїх не дуже дешевих лакових чобітках і на твоє спокійне:
- „Обережніше, будь ласка!”
відповідає:
- „Ти ба, яка принцеса! На таксі треба їздити дурепо!”
в такому разі мені і плеер не допомагає, і навіть якщо запевняти себе, що не всі люди таки свині, і що їх треба вибачати, і що необхідно бути мудрішою і все таке інше...не фіга... в ліпшому разі булькотиш собі під ніс „Сам дурень”, в гіршому посилаєш у далеку сексуальну подорож. В будь якому разі настрій від цього не поліпшується.
Ну ось, врешті решт „доплила” до роботи... в думках кава з цигаркою і перевірка пошти... а тут життя взяло і викинуло ще один вибрик:
КАВИ НЕ МАЄ! ІНТЕРНЕТ НЕ ПРАЦЮЄ!!!
Ти кажеш собі все гаразд, все одно йдеш курити, тільки з чаєм, Інтернет заміняєш розмовою з подругою по мобільному телефону і здається життя пішло на поправку, а ні... тому, що ти ще не спілкувалася з своїм начальством...
Поспілкувавшись, ти не зовсім рівною ходою, виходиш з кабінету і розумієш, що дощ зі снігом, багнюка під ногами, громадський транспорт і той придурок в маршрутці після „такої” розмови тобі за щастя...
В шість годин, тихенько озираючись по сторонам і гадаючи яким буде наступний вибрик, ти валиш додому... Але на півдорозі розумієш, що кухоль пива це єдине, що тобі потрібне...а після другого життя здається набагато кращим...третій кухоль і ти королева всесвіту разом зі своєю подругою...і тому ви навіть можете заспівати собі якісь гімн...і поїхати додому на таксі...бо по іншому вже не виходить... а завтра....а Біс його знає, що буде завтра...

Как же ты мне надоел,
Мучительный орган.
Слабый, вечно больной,
Кровоточащий.
Я не могу уснуть
Ни днем ни ночью,
Ты изнутри долбишь
Тонкую оболочку.

Сжатия и разрывы,
Новые спазмы и муки,
Взгляд, безупречно ленивый,
Предают дрожащие руки.
Возле погашенной лампы
Мечутся странные блики.
Голос разума слабый-слабый,
Тихий-тихий.

Я могу прекратить
Твою жизнь
В запястье
Руки.
Ведь кровь это
Всего лишь жидкость,
Тонкие венки
Хрупки.

Если бы ты
Прорвалось наружу
Разрушив ребра
И кожу,
Это был бы хороший
Конец всему,
Это был бы...
Хороший...

"Смерть, если подойти к ней психологически правильно, есть не конец, а цель, и поэтому человек, перевалив за вершину жизни, начинает жить ради смерти"... Юнг.

Ездила на выходных в Карпаты... Каталась на сноуборде... писать о ощущениях не могу... слов подходящих нет, что бы описать насколько это Афиге-е-е-ено!!!!!!!Кто знает, тот поймет...

Ранок в житті кожної людини має починатися з позитиву...
І не важливо, що на вулиці зима...
Не важливо, що декілька днів поспіль на вулиці сіро, похмуро і якось не комфортно...
Не важливо, що твоя точка зору на те коли тобі необхідно прокидатися суттєво відрізняться від часу коли дзвонить годинник...
Не важливо, що хтось зайняв ванну с самого ранку і ти вже півгодини не можеш прийняти душ....
Не важливо, що ти виймаєш сорочку з шафи і розумієш, що тобі її прийдеться прасувати при наймі годину...
Тобі це неважливо... адже твій ранок почався з позитиву...
І ти неспішно йдеш на кухню пити каву, згадуючи про себе благим матом годинник з його ранішнім дзвінком, ту людину, яка вже півгодини миється в душі, м’яту сорочку, дресскод на роботі і громадський транспорт... але ранок почався з позитиву і ти згадуєш все це без злості, згадуєш просто тому, що з ранку тобі хочеться побурчати... і в цьому щось є...

- Привіт любий, я вже вдома! Сподіваюсь ти ще не спиш, бо в мне є пиво і розмова... і не дивись так на мене!!! Ну ж бо, пішли зі мною...Ми зараз запалимо свічки і ароматні палички. Вдома тиша. Всі сплять і ми з тобою врешті решт маємо можливість залишитися на одинці...
- ...
- Чого ти насупив лоба? Може ти образився, що я гуляла без тебе? Зін, пробач, але мені було необхідно побути на самоті. Розумієш?
- ...
- Судячи з виразу твого обличчя ні...Це все від того, що ти ніколи не бродив нічними вулицями з улюбленою музикою в навушниках...
- ...
- Розумієш, це як мить істини...але це не мить, а весь той час, який ти проводиш десь далеко від цього розгардіяшу. Є вулиці, ліхтарі, поодинокі машини і музика... іноді тобі зустрічаються люди... але цей недолік легко виправити, якщо гуляти десь у парку. І ось, ти неспішно йдеш, а в голові думки... і вони такі різні за своїм змістом, за своєю емоціональною забарвленістю, а ти намагаєшся їх приручити, якось приладнати до себе, до своєї суті... іноді виходить, іноді ні... але сам процес тебе заспокоює... Ось так... Але досить про це... Я хочу поговорити про нього...
- ...
- Ну чого ти знов насупився? Невже так важко зрозуміти, що я його кохаю?
- ...
- Тільки не треба мене вчити... я вже доросла і все розумію... тобто, мій мозок все знає і навіть вистроює логічні рядки. Але в мене є ще серце... і воно не хоче нічого чути, в ньому белькотить надія, живлячись мріями і сподіваннями...
- ...
- Правда він чарівний?
- ...
- Ну чого ти знову так на мене дивишся? ніби я не розумію. Що ти м’яка іграшка ведмедик... але ж ти мій улюблений Зін і і хоча ти не хочеш зі мною говорити, я знаю, що ти розумієш що зі мною...
- ....
- Ну ось, ти посміхаєшся... що ти кажеш? Все буде добре? Звісно все буде добре, бо в мене є ти і моя надія...

„Ибо мудрость мира сего есть безумие пред Богом, как написано: уловляет мудрых в лукавстве их” Новый Завет. Первое послание к Коринфянам святого апостола Павла.



В суєті звичного життя, серед дій та бездіяльності, серед мрій і реалій, крізь сміх і сльози, крізь байдужість та зверхність оточуючих людей, всупереч встановленим, суспільством канонам поведінки і не писаних норм виживання, серед всієї цієї безглуздості – важливо залишатися собою...
І не важливо скільки зусиль необхідно для цього прикласти... не важливо через які грані своїх можливостей необхідно переступити. Не важливо скільки раз...
Отак і живеш...
Іноді зриваєшся і ридаєш, ковтаючи гірки сльози власного безсилля... через деякий час піднімаєш голову, говорячи собі – ДОСИТЬ!!! і з яскравою посмішкою несеш в світ своє божевілля, своє кохання...
Темні вулиці... Холодні вечора... Світло з чужих вікон... і музика... твого серця і в твоєму плеєрі..
Ти легка і чарівна. Наївна і впевнена в своєму щасті або байдужа до свого горя...

Маленькая девочка в глубине твоей души... «Искорка»

Искра от бенгальского огня, озорная непоседа, маленькая разноцветная «юла» - вот что скрывается в глубине твоей души. Знаешь, взрослые так доверчивы. Им достаточно ткнуть пальцем в их монотонную жизнь и сказать, что это – навсегда, и они верят этому, да так и живут. Но «Искра» в тебе знает, что это не так! Она точно знает: жизнь – это не намертво прибитая табличка на твоей двери. Это Живой Поток, который ты можешь в любой момент пустить по новому руслу, Воздушный змей, которого ты запускаешь, выбирая направление ветра. Маленькая Девочка в глубине твоей души не боится что-то менять – и порой стоит прислушаться к ее звонкому голосу.

Пройти тест

В колонках играет - Над домами
Такое темное небо и мокрый асфальт,
Я летел над домами, все было во мне.
Ты не плачь, даже если разбитое сердце болит…
Посмотрел в глаза, а там совсем другая любовь.
И взлетел над домами,
Как в последний раз над этой луной.
Но мое сердце обретет покой…
Кто-то рядом сказал, что те глаза всегда будут с тобою,
Но богат лишь тот, кто богат одной своей любовью.
Ты летишь над домами и разве нужны слова?
Когда между нами такая стена, что не разрушить никакими словами…
Но мое сердце обретет покой…

В колонках играет - da-bro "ДЕМОНЫ"
Настроение сейчас - офигенски осеннее...

Знаешь, вчера было опять очень плохо… опять лились слезы и давались себе невыполнимые обещания… а потом все прошло… все стало ровным и непримечательным…
Зачем? Почему? Как долго? За что? Вчера эти вопросы роем носились у меня в голове, а ответы, придуманные мною на них ранили больнее, чем жало осы…
Сегодня у меня просто нет вопросов, соответственно нет ответов, естественно мне не от чего страдать…
Какая в принципе разница? Я знаю, что вчера осталась одна… без Вас… хотя вы все-таки остались в моей жизни… и я не хочу что-то менять… я слишком еще слаба для этого… один не в силах принять, осознать, понять, что я могу дать… другой не хочет, а скорее боится это взять…
Так какого х… я продолжаю отдавать себя Вам…? Думайте… решайте… если, что я все еще здесь…

В колонках играет - ЗЕМФИРА "Мы разбиваемся"
Настроение сейчас - прекрасное....

Очередной плевок в лицо…

Причем обидно не за сам факт, а за то «всегда честные и объективные друзья» вынесли и зачитали тебе приговор даже не вызывая тебя в суд (извините, профессиональное)…

И вот, с тобой по-прежнему разговаривают, но при этом стараются не смотреть в глаза…
Да лучше бы сказали в лицо все, что думаете и послали на…

Все умные, справедливые, хорошо разбирающиеся в людях, психологии и жизни…

Да кто дал Вам право меня осуждать?

Хоть один из Вас задумался о причине моих поступков?

Прежде чем, что-то говорить обо мне за моей спиной, загляните внутрь себя. Ну что? Все ли там гладко и стерильно? Если же ничего не видите, то захватите в следующий раз фонарик – уверена что-нибудь да накопаете…

Сказать: «Как она могла так поступить?» может каждый встречный, увидь ситуацию и не будучи вовсе знаком со мной… но Вы???

И при этом никто не вспомнил и не задумался, что я да именно я никогда не могу отказать, если меня просят. А иногда и просить не надо, я сама…

Никто не вспомнил, что ты всегда готова подорваться по первому звонку, даже посреди ночи, если «друг» попросит…

Никто не вспомнил, что ты что-то давая, даешь не с мыслью получить обратное, а тебе просто нравиться делать людям приятное…

Да много чего не вспомнили…

Разозлил тот факт, что эти же люди, которые во весь голос кричали, что НИКТО НИКОМУ НИЧЕГО НЕ ДОЛЖЕН, а если уж человек что-то и делает то он это делает просто так… вдруг резко изменили свою точку зрения…

Если Вы и вправду так считали и всегда так рьяно отстаивали свою позицию, то какого фига я вдруг стала кому-то что-то должна? На каком основании? Или эта теория подходит только Вам???

Что же получается как только касается лично Вас, что-то кто-то хочет от Вас, так пошла философия – человек никому ничего не должен… Зато мне можно говорить: «ТЫ ДОЛЖНА…»

ОФИГЕНСКИ ПОЛУЧАЕТЬСЯ…

Как только кто-то посягает на ваше личное , и не важно что это6 время, пространство, вещи или близкие Вам люди, вы смело говорите, что свобода одного человека заканчивается там где начинается свобода другого…

А смотря как кто-то пытается отстоять что-то свое, причем для него сугубо личное, заявляете безапелляционно: «ВИНОВАТ»…

Хочется Вам, ну и пусть…

А я не хочу быть, как туалет общественного пользования…

Устала я от этого…

Ты должна потому, что ты…
1)
2)
3)
4)
…… И просто потому, что должна…

А мне надоело, что меня никто не спрашивает можно ли…

С сегодняшнего дня у меня есть четко ограниченная моя лично территория…

Осталось только предупредить - вывесить табличку «Не лезь без спроса и особой надобности, а то убьет…»

Фотографии Punishing_Angel : Я.....

Фотографии Punishing_Angel : Я.....

Фотографии Punishing_Angel : Я.....

Фотографии Punishing_Angel : Я.....

Я намагалася пробачити тебе... намагалася бути сильнішою за свої слабкості... намагалася бути вище усіляких дрібниць...
Не виходить.
В якусь мить я зрозуміла, що більше не можу, не хочу йти вибраним мною шляхом, мене не вистачає на нас двох...
І взагалі, весь цей час мене не існувало... був лише ти...
Я не помічала, що все що я роблю, я роблю з оглядкою на тебе, не помічала, що всі думки, це думки про тебе...
Життя обертається навколо тебе...
Питаю себе в темряві холодної, вересневої ночі, це саме те що мені потрібно?
Холодним, непривітним осіннім ранком запитую себе чи про це були мої мрії?
А ще, останнім часом я запитую себе чи вартий ти моїх зусиль?
Мабуть ні... Тоді для чого все це?
З іншого боку ти і нічого не просив, я так хотіла сама...
Тому навіщо ці всі питання... мені не має за що тебе ненавидіти і не має в чому звинувачувати...

Фотографии Punishing_Angel : Я.....

Спешу сообщить, что я наконец вернулась к тебе…
Столько всего произошло за эти недели, но писать об этом лень…
Я вообще в последнее время стала очень ленивой…
Обещаю исправиться….

Все зае....!!!!
День назад я вытворила такой треш на работе.... закачатся можно...
Сначала я увольнялась...потом меня увольняли...закончилось все ничем...работаю дальше...Большой плюс с этого всего - я рассказала замам президента компании все, что о них думаю, а именно "Заеб... вы меня.... пид..., если бы не такие идиоты как вы работалось бы лучше и эфективней"... а еще из-за всей этой кутерьмы с увольнением, я выдерла себе отпуск на целый месяц.... Сенгодня в три поезд на Одессу... Ура!! к друзьям....

А знаешь, даже легче без тебя.
Я возвращаюсь к той забытой жизни,
Когда ничьи звонки не теребят,
И ниоткуда не приходят письма.
Живу себе в блаженной пустоте
И, позабыв тревоги и усталость,
Свободна так, что можно полететь,
Вот только крылья у ТЕБЯ остались!