Ось уже п'ятий день, вiдколи я живу в Келiї Чайної Троянди. Щодня ходжу на прогулянки до лiсу, медитую над сплячими мурашниками, пишу смiшний текст для "PostПоступ" i читаю "Братiв Карамазових" Достоєвського. Вечорами п'ю чай з Яринкою або з Катрусею, - або з обома разом - i жартуємо до чортикiв. Я не встиг зогледiтися, коли вони повиростали... Цю зиму хтось прокляв: Снiгу запекло нема, так, нiби його не iснує в природi. Виглядаю Рябчука, який обiцяв привезти менi твори Юнга i Юнгера. Страшенно хотiлось би прочитати дослiдження, присвячене творчостi Юнгера -
Козловски Петер. Миф о модерне: Поэтическая философия Эрнста Юнгера. - Республика. - 2002. Але знайти цю книжку в моїх обставинах майже нереально. Щойно пригадав, що в мене колись уже було д з у й х i ц у пiд назвою "В очiкуваннi снiгу" (у "Нових сполохах") i було воно, мiж iншим, присвячене Миколi Рябчуку. Я тодi неймовiрно захоплювався Гайдеггером i це вiдчувається: Ми всi перебуваємо в очiкуваннi снiгу, затято тримаючи очима нерухомiсть грудневого краєвиду. В оцому триманнi - одна з найбiльш характерних рис нашого людування, нашого способу виконувати буття. Перебування в очiкуваннi i триманнi, хисткий трон, з якого ми правуємо незримо окресленим простором краю мiж сущим та iстотним. Коли приходять снiги -
а вони таки приходять, рано чи пiзно , - вони застають нашу бездержавну владу вкрай роззосередженою; вони застають владу, яка тримає нас у полонi тримання i виконання. Снiги збирають нас. Снiги - це Логос, який вiдбирає в нас нiму владу, повертаючи натомiсть голос. Але i тримання, i виконання, i людування так само дар снiгiв; вiд-сутнiх снiгiв. I тому, вiдiбравши в нас владу тримання та виконання, визволивши вiд очiкування, очистивши вiд людування, снiги збирають нас у волi, у непричетностi й осiбностi, повертаючи всетишу без-дарностi, забираючи у непридатнiсть. Але ми все одно повертаємося, рано чи пiзно, потрапляючи до нерухомої пастки очiкування, потрапляючи до тримання, перебуванням виконуючи буття. Ми є. (Цей текст був написаний11.XII.1996, тут-таки, у Келiї Чайної Троянди. Цiкаво, що тут - окрiм питомо гайдеггерiвських мотивiв - з'являється суто стусiвський неологiзм "всетиша", хоч захоплення творчiстю Стуса прийшло до мене пiзнiше, у 1999. Врештi, сам Стус теж захоплювався творами Гайдеггера (якого вiн, на вiдмiну вiд мене, читав в оригiналi); гарно було б дослiдити пiд цим кутом зору якраз способи творення його неологiзмiв - бо ж розмови велися переважно про вплив Рiльке, який помiтний i неозброєним оком).
