Светлана Шевчук
Ця казка написана років 4 тому. Тут тільки перша частина, є ще друга, а інші впроекті. Дуже б хотілося, щоб ті, у кого є діти у віці від 4-5 років (ще краще - якірозуміють українську), прочитали цю казку їм і написали їх реакцію. Хочузрозуміти, чи варто продовжувати писати чи ні
В одному лісі жили собі чеберяйчики Трулі-Пулі і Тринди-Пинди. Вони були такі ж, як і всі інші чеберяйчики: любили гойдатись на суницях, їздити наввипередки на жуках, бавитись важкими краплями роси. Як і всі їх родичі, жили вони в квітах дзвіночків. Ви запитаєте, що робили чеберяйчики зимою, коли немає квітів? Дуже просто: в їхньому лісі не було зими! Там завжди було тепло і затишно, завжди пахло лісовими квітами і суницями. Кожного ранку сонечко заглядало в їхній ліс і будило всіх його мешканців. Воно лагідно гладило схилені голівки дзвіночків і ті, сонно похитуючись, піднімали свої личка на зустріч новому дню. А тих, хто не хотів вставати сонечко лоскотало своїми промінчиками у вусі, носі і навіть за п’яти. Разом з сонечком прокидалось і лісове птаство. Спочатку прокидались жайворонки. Вони піднімались високо в небо, вітались із сонцем і повертались з повними грудьми переливних мелодій. А вже за ними розминали крила і дятли, і ворони, й іволги, і всі інші летючі жителі нашого лісу. Лише сови сонно клювали дзьобами і вмощувались зручніше, аби нарешті поринути у солодкий сон. Вони всю ніч чатували спокій лісу і тепер спокійно передавали естафету своїм денним побратимам. А ліс вже починав жити своїм щоденним чарівним життям.
Саме в такий звичайно-надзвичайний день найкращі друзі Трулі-Пулі і Тринди-Пинди вирішили, що нарешті мить настала. Як завжди Трулі-Пулі прокинувся першим. Він взагалі любив прокидатись ще до сходу сонця і спостерігати, як воно поволі виповзає з-за величезної сосни (аж на тому краю лісу, куди ще ніхто з чеберяйчиків не ходив),а потім поступово наближається і по дорозі червонить всі дерева, і коли вже воно, здається, ось зараз-зараз зачепить їх берізку, воно раптом – хоп – і вже високо-високо! Саме цей момент, коли сонце нависає над їх домом так низько, що його можна дістати, найбільше хвилює Трулі-Пулі. Кожного разу йому здається, що воно зараз візьме, тай упаде на нього, і ото саме на нього – на Трулі-Пулі, бо саме він прокинувся найпершим, щоб підгледіти оцю дивовижу. Це вже потім сонце стає золотим, а тоді, над берізкою, воно багряне-багряне, як бедрик. Коли Трулі-Пулі побачив сонце таким вперше, він страшенно злякався, бо думав, що воно горить. Він хотів кричати і будити всіх, аби рятували ліс і сонце. А потім він усе зрозумів. Звичайно, воно просто ще невмите, ото й червоне таке! А коли вмиється, прихорошиться, тоді вже й стає блискучим і гарячим. Та-ак, недарма ж мама завжди змушує Трулі-Пулі вмиватись. Певно і сонечкові мама говорить, що «хто зранку не вмивається, від того все кругом відвертається». Трулі-Пулі страшенно пишався своєю здогадкою, і нікому про неї не говорив. Так приємно було дивитись на сонце і знати, що у них одна таємниця на двох.
А для Тринди-Пинди сонце – це, передусім, лоскотючі промінчики, які кожного ранку залазили у його тепле ліжечко і не давали спати. Він ховався від них під м’яким покривалом, залазив туди з головою, щоб сонце подумало, що його взагалі тут нема. Але хіба ж можна обдурити сонце, воно ж звисока все-все бачить. І, нарешті, після довгих змагань з невідступними промінчиками, Тринди-Пинди відкривав оченята і злазив з ліжка. Кожний день починався для Тринди-Пинди отаким своєрідним змаганням. Він пишався, що кожного наступного ранку відвойовував у сонця ще одну хвилину. І змагався він з промінчиками вже зовсім не для того, аби поспати якусь зайву мить, для нього це вже стало, так би мовити, справою честі, своєрідною ранковою гімнастикою, гімнастикою духу.
Коли нарешті Тринди-Пинди закінчив свою щоранкову битву, він почув знайомий голос:
- Триндику, гей, ти вже встав?!
Чеберяйчик виглянув надвір і побачив знайоме обличчя свого товариша.
- Привіт, Трулі! Та, певно, що встав. Хіба можна спати, коли ти репетуєш під вухом.
Трулі-Пулі зовсім не образився на друга. Він вже звик приходити щоранку під його дзвіночок і чекати, доки той нарешті прокинеться. Зазвичай йому доводилось чекати, поки Тринди-Пинди поборюкається зі своїм ранішнім відвідувачем. І лише коли сонце піднімалось високо в небо, Трулі наважувався гукати товариша.
Тринди спустився до Трулі і пильно подивився в його веселкові оченята.( Варто зауважити, що всі чеберяйчики мали очі кольору веселки. Ви спитаєте, що то за колір! А отакий колір – барвистий! То ніжний, як вечірня зоря, то грайливий, як трава після дощу, то спокійний, як небо над лісом. Той колір у всіх був однаковий і у кожного свій. Отакі дивні ті чеберяйчики.) Отож Тринди подивився в оченята Трулі, нахилився до нього і таємниче прошепотів:
- Ти готовий?
Взагалі-то Трулі не так щоби зовсім був готовий, але трошки-таки був. І воно якось і лячно ставало, як подумаєш, що то буде, і відступати вже нікуди, бо свій план товариші вже давно обдумали і все вирішили.
- Звичайно, чого б то мені не готовому бути.
- А я знаю? Може, ти злякався? – Тринди добре знав, що Трулі не відступить від свого слова. Він, може, і не такий відчайдух, як Тринди-Пинди, але вже, як щось сказав, то мусить зробити.
- А ти сам не злякався?
- Я?! Чого б то? – Тринди ближче підійшов до друга, подивився на всяк випадок по боках і сказав: - Значить так, ввечері, як тільки всі поснуть, збираємось біля Хижиної берези. З собою нічого не беремо. Все зрозуміло?
Трулі-Пулі кивнув і теж оглянувся навкруги. На всяк випадок.
Нарешті настав вечір. Сонце ще слало навкруги свої прощальні поцілунки, а Тринди-Пинди вже був на місці. Він прийшов раніше не тільки тому, що боявся спізнитись. На цій березі жила його товаришка, через яку, власне, і почалась вся ця історія, сова Хижа. Здавалося, що могло бути спільного між суворою самітницею Хижою і веселим пустотливим чеберяйчиком. А проте, дружили вони вже досить давно.
Скільки Тринди-Пинди себе пам’ятає, він ніколи не хотів жити як всі, за правилам. І зовсім не тому, що йому не подобались самі правила. Ні. Просто не хотів бути як всі, от і все. Коли зранку всі вставали, він навмисне довше залежувався; коли всі вмивались зранку трав’яною росою, Тринди дерся на молоді берізки, аби дістати росу з їхніх листочків; він ніколи не обходив павутину, як робили інші, а обов’язково намагався пройти крізь неї, витворяючи чудернацькі вигини і вибрики. І коли, нарешті, наступав вечір і всі чеберяйчики мостились спати, Тринди-Пинди навпаки йшов з дому і блудив лісом. На перших порах його знаходили за кілька кроків від дому, він солодко сопів, звернувшись калачиком на торішньому листі. Ще кілька разів його приносили назад равлики, які знаходили його сонного десь неподалік. Але Тринди все одно не здавався: він вирішив будь-що подолати всі звичні правила і кожного вечора виходив в ліс. З кожним разом його знаходили все пізніше і пізніше. А одного разу не знайшли взагалі. Саме тої ночі Тринди-Пинди і познайомився з Хижою.
Як завжди, він блукав лісом, наповненим вечірніми сутінками. Сонце вже давно сховалось за своєю сосною і в темряві то тут, то там запалювались вогники світлячків. Було чути, як солодко посопують їжачки, як десь далеко глухо падають на землю яблука кислички (їх носять їжачихи своїм малятам). Іноді над головою зашарудить якесь дупло – то білка ненароком крізь сон зачепить лапою свої горішки і вони тихо шелестять. Тринди-Пинди вже звик до цих звуків і вони його не лякали. А проте ставало все темніше і темніше. В лісі почали з’являтись нові, невідомі ще чеберяйчикові звуки. Якісь незнайомі тіні раптом пропливали перед самим носом, або ховались за кущами, перешіптувались за спиною і шугали кудись в різні сторони. Хоча Тринди і не був боягузом, але йому ставало моторошно і хотілось додому. Він стояв самотній посеред нічного лісу і дрібно тремтів.
- Пугу! Пугу! – почув раптом чеберяйчик над самісіньким вухом і завмер. З переляку він закрив очі і присів. Страшного звуку більше не було чути. Нарешті Тринди наважився подивитися, що робиться навкруги, відкрив очі і як зарепетує!
- Ти чого кричиш?! Весь ліс розбудиш. Та цить, тобі кажу! – Прямо на Тринди дивились двоє величезних жовтих очищ. В темряві вони горіли, мов два вогнища. А коли вони ще й заговорили, бідний чеберяйчик з страху втратив дар мови. Він лише стояв на зігнутих ноженятах, трусився і голосно клацав зубами.
- Ну ти бачиш, чи ні? Як перестав кричати, то зубами так стукотить, як дятел по дубові. Ти що знущаєшся наді мною. – з кожним словом чеберяйчик стукотів все тихіше і тихіше. Страшні очища мали зовсім не страшний голос, навіть приємний: такий спокійний і лагідний.
Нарешті він наважився запитати:
- А Ви хто?
Очі здивовано глянули на Тринди, а голос сказав:
- Здрастуйте вам у шапочку! Як це хто? Скільки живу на світі ще ніхто такої дурні в мене не питав. Я –СОВА!
Лише тепер чеберяйчик придивися уважніше і побачив, що перед ним справді сова. Коли нарешті, пелена страху сповзла з його очей, то виявилось, що на вулиці не так вже й темно. Очища, які його так налякали насправді були не такі вже й величезні, а поруч з ними Тринди-Пинди побачив ще дзьоба, а потім і пір’я і навіть невеличкі вуха. Йому стало так соромно за свою поведінку, що він геть увесь почервонів. Добре, що була ніч, і ніхто того не побачив.
- Ой, вибачте, будь ласка. Я просто ніколи не бачив сови так близько. – чеберяйчик не знав, що можна було сказати в такій ситуації. Зрештою в його словах була часточка правди. Тринди разом зі своїм другом Трулі-Пулі не раз дерлися на дерева, аби подивитися на сплячу сову зблизька. Але він ніколи не бачив не сплячу сову.
- Ну то певно, що не бачив. – Сова придивилась уважніше до чеберяйчика і запитала: - А ти чого це не спиш? Хто тобі дозволив вештатись по ночах лісом?
Останнє запитання вкінець збадьорило Тринди. З чого це вона взяла, що йому потрібен чийсь дозвіл?
- Я сам собі дозволив. – не без гордості заявив чеберяйчик. Він вже геть осмілів, випрямився на весь зріст і настовбурчив свого зеленого чуба.
- Справді? То ти справжній молодець. Ви тільки гляньте на нього, сам він собі дозволив. Ото я зараз як візьму тебе за шкірку, та як дам по тому місцю, на якому сидиш, то будеш знати, як старших не слухати. Ану геть додому спати.
Та Тринди зовсім не злякався. Він вже зрозумів, що сова не зробить йому нічого поганого. Навіть навпаки, поруч з нею йому нічого було боятись. І він вирішив скористатись таким щасливим випадком, це ж потім як йому будуть всі заздрити, коли він розкаже, що розмовляв зі справжньою совою!
- Тітонька Сова, не треба мене бити. Можна я з Вами трохи побуду, ну будь ласочка. – І Тринди подивися такими милими оченятками на сову, що та здалася.
- Ну добре, добре. Залазь на спину, не будемо ж ми на землі сидіти, полетиш зі мною. – І поки щасливий чеберяйчик мостився на теплій спині сови, вона додала: - Але зранку я тебе занесу додому і щоб мені більше ніяких походеньок по ночах. Зрозумів?
- Так, звичайно. – В ту мить Тринди був готовий пообіцяти все, що завгодно, аби лишень не закінчувалась ця пригода.
Як тільки він вмостився, сова злетіла. Вони піднялись на березу і сіли на товстій гілці.
- Злазь. А то ще заснеш там і гепнешся вниз. Хто тебе там шукати буде. – через деякий час сова заговорила знову:- Тебе як звати?
- Тринди-Пинди, - радісно відповів чеберяйчик. – А Вас?
- Мене? Мене звати Хижа. – деякий час вони мовчки сиділи і дивились на небо. Воно було вкрите тисячами сяючих світлячків. Тринди ніколи не бачив такої краси і не міг відвести очей.
- Тітонько Хижа, а чому на небі так багато світлячків?
- Яких світлячків? – вона здивовано глянула на небо, потім на чеберяйчика. Сова простежила,куди дивиться Тринди і сказала: А, то ти про них. То не світлячки, то зорі.
- А що таке зорі? – зацікавився малий.
- Зорі? – сова задумалась. – Коли темніє, вони з’являються на небі, спочатку маленькі, ледь помітні, потім вони розкриваються і стають все яскравішими і яскравішими і сяють всю ніч. А коли, починає світати, вони знову бліднуть і щезають. – З кожним словом Хижа говорила все тихіше і тихіше, а останні слова вже геть злилися з піснями цвіркунів.
Чеберячик уважно слухав свою нічну побратимку і дивився на зорі.
- Виходить, це такі квіти. – сказав він через деякий час. – Тільки цвітуть вони на небі. Та й красиво ж як!
Триндик знову замовк. А потім повернувся до Хижої і сказав співчутливо:
- Та ти, певно, й не знаєш, що таке квіти. Вони ж вночі не цвітуть. Шкода, що ти їх не бачиш, вони такі красиві.
Сова зітхнула і сказала лише:
-Шкода.
Якби чеберяйчик придивився уважніше до неї, то побачив би загадкову усмішку, яку Хижа сховала в своєму грізному дзьобові. Може колись і розповість вона йому, як була молодою, як часто бувало так, що й вдень не хотілось спати. Здавалось, що світ такий безмежний, повний різний чудасій і пригод, що варто тільки один раз вхопити той ранішній промінчик сонця, який для всіх її родичів приносив сон, і він поведе її у чарівну пригоду. Не раз вона бунтувала проти природи і кружляла цілими днями по лісі: милувалась різнобарвними квітами, слухала веселе щебетання птахів, спостерігала за клопотами бджілок і павуків. Але кожного разу їй здавалось, що десь там, зовсім недалеко є щось, що вона ще не бачила, щось обов’язково важливе і необхідне, таке, що вкрай потрібно відшукати.
Пройшов час. Вона перестала шукати ту невловиму пригоду, перестала літати вдень. Хоча дуже часто їй сняться крапельки роси на блакитних дзвіночках, срібна павутинка між молодими кущами або червонобока кисличка в оксамитовій траві.
Може, саме тому вона не жене геть цього непосидючого малого. Він так схожий на неї саму кілька років тому.
Від споминів Хижу відірвало тихеньке посопування. Лише тепер вона помітила, що Триндик підліз під її крило і заснув.
Після тієї ночі Тринди-Пинди часто навідував Хижу вночі. Вони сиділи вдвох на березі і дивились на зорі, розмовляли і слухали цвіркунів. Інколи сова показувала чеберяйчику нічний ліс. Вони кружляли між деревами і підіймались високо до геть до верхівок дубів. Хоча Триндик і не бачив нічого вночі, але все одно йому подобались ці польоти.
Якось вони сиділи вдвох на гілці і дивились на небо. Ніч була надзвичайно світла. На небі мерехтіли тисячі зірок і все навкруг сяяло. Саме тої ночі все і почалось.
- Ото було цікаво піднятись до самих зірок і подивитись, які вони зблизька. Цікаво, а вони теж пахнуть, як квіти, чи ні? – Тринди сидів поруч з Хижою і задумливо дивився на зорі. Він вже давно думав про те, як там в високо в небі. Чи є там ще хтось, крім зірок і місяця і що вони роблять вдень, коли на небо піднімається сонце, і чому сонце гріє, а місяць – ні? – Хижа, а ти можеш долетіти до неба? – раптом запитав чеберяйчик і подивився з надією на сову.
- Ні, не можу, - відповіла та і в свою чергу подивилась на небо. «Як би я могла, хіба б я сиділа тут, на березовій гілці?» з сумом подумала вона.
Та Триндик не вгавав.
- А хотіла б туди злітати? – запитав він жваво.
Хижа задумалась і сказала:
- А навіщо? Невже там є щось таке, чого не можна знайти тут? – а в самої в десь в глибині душі заворушились знову спогади молодості. Як не намагалась вона їх забути, вони все повертались і повертались.
- Та невже ж тобі зовсім не цікаво?! Там же ще ніхто не був. Там…там… - Тринди-Пинди аж захлинався від хвилювання.- Та там же, напевно, цілі міста, і всякі різні істоти. Може, вони навіть схожі на нас. А може..! – і тут раптом чеберяйчик замовк. Несподівана здогадка як грім вдарила в голову. І далі він говорив вже тихіше: - А, може, вони там нас чують і бачать все.
І чеберяйчик разом з Хижою одночасно підняли голови в небо і пильно-пильно придивились до зірок. І Триндику вже навіть здалось, що він побачив такого ж чеберяйчика, як сам, і той уважно-уважно на нього дивиться.
Нарешті сова заговорила:
- Вигадаєш таке. Немає там нікого, зорі та й все. – Хоча сама, на всяк випадок, говорила тихіше і крадькома поглядала на небо.
- А звідки ти знаєш, ти ж там не була. Слухай, Хижко, а давай полетимо туди. Ти ж птаха, ти можеш долетіти, куди завгодно. Давай. – Він говорив загадково і водночас наполегливо. – Уяви, ми з тобою вдвох летимо, а навкруг зорі. Вони привітно зустрічають нас, усміхаються, або, може, навіть махають руками.
Тринди-Пинди говорив так захопливо, що на якусь мить, Хижа і справді уявила себе між зорями. Вона закрила очі і розправила крила, але раптом десь зовсім поруч голосно закричав кажан і вона стрепенулась.
- Досить вигадувати, Триндику. – сказала вона. – І взагалі, тобі вже пора додому. Скоро буде ранок, треба ще виспатись. Та й в мене ще повно роботи. І чого ти причепився до мене. Всі нормальні чеберяйчики сплять по ночах, а воно шастає і шастає, нікому не дає спокою. – Триндик знав, що коли у Хижої починається отаке буркотіння, її краще не зачіпати. Він вмостився в неї на спині і вони полетіли на Суничну галявину.
Кілька ночей Триндик не приходив до берези і вони з Хижою не бачились. Сова вже навіть подумала, що Триндик образився на неї і більше не прийде взагалі, і дуже сумувала з цього приводу.
Та якось одної ночі Тринди-Пинди прийшов знову. Він був якийсь дивакуватий: мало говорив, ледь не впав з берези, де вони вмостились за своєю звичкою, і геть не слухав Хижу. І коли сова розповідала якусь цікаву історію зі свого нічного життя, чеберяйчик раптом запитав:
- А тобі колись хотілось чогось так сильно, що аж край?
Сова задумалась і вони обоє одночасно подивились на небо.
- А от мені хочеться. - не дочекавшись відповіді, говорив далі Тринди-Пинди, - хочеться на небо. Подивитись хоча б одну крапелиночку, як воно там.
Хижа пильно подивилась на чеберяйчика і нарешті зважилась:
- Ти справді так сильно цього хочеш? А не боїшся, що там немає нічого цікавого? Що все дарма?
- Не боюсь! – із запалом відповів Тринди. А потім з сумом додав:
- Та все одно це неможливо. Туди ніхто не долетить.
- Нічого неможливого немає, якщо справді цього так сильно хотіти.
Сова замовкла, а потім продовжила далі:
- Є одна річ, яка може тобі допомогти.
Чеберяйчик враз напружився і подивився на подругу.
А Хижа говорила далі:
- Ще як я була мала, мій дід розповідав мені про чарівну Квітку Бажання. Той, хто знайде її, зможе попросити в неї все, що завгодно, і вона обов’язково виконає. Але, щоб знайти її треба пройти багато випробувань.
- А ти знаєш, де її шукати? – ледь стримуючись запитав чеберяйчик.
- Ніхто точно не знає, де вона. Я лише знаю, що треба вийти з нашого лісу, а далі шукати самому,- вона замовкла, а через кілька хвилин додала, - як підказує серце.
- Ух ти! – Триндик аж заверещав від радості. – Хижа, а давай підемо разом: я, ти і Трулі-Пулі. Ми знайдемо чарівну квітку і кожен забажає все-все, що захоче. Я…я…я нарешті полечу на небо, а ще…ще я хочу побачити сніг. Мені розповідала про нього тітонька Сойка. І ще хочу політати на хмарах і ще…ще…
Та Хижа, здавалось, не чула малого. Вона дивилась перед себе і не бачила нічого. Перед очима пропливали один за одним спогади і на дзьобі з’явилась таємнича усмішка.
- Хижа, ти мене чуєш? Аго-ов! – Тринди-Пинди вже давно замовк і дивився на сову.
- Так, Триндику, чую. Я забула тобі сказати, квітка виконує тільки одне бажання, найзаповітніше. Так що тобі доведеться вибрати, що саме ти хочеш найбільше.
Така новина засмутила чеберяйчика, але не надовго. Він був настільки захоплений передчуттям пригоди, що не зважав ні на що.
- А ти підеш з нами?
Сова посміхнулась і сказала:
- Ні, малий, не піду. Я вже застара для таких пригод, та й нема в мене таких бажань, які квітка могла б виконати.
Та навіть ці слова не збентежили малого шукача пригод. Він вже не міг дочекатися ранку, аби поговорити с Трулі-Пулі і вирушити нарешті шукати чарівну квітку.
- КОЛДРЕКС, ЛЕДЕНЦЫ, ПАСТИЛКИ, АНТИБИОТИКИ. 
Греко-Кафолическая ортодоксальная (правоВерная) церковь (ныне РПЦ) стала называться правоСлавной только с 8 сентября 1943 года (утверждено указом Сталина в 1945 году). 
Эта девушка ничем не отличается от других. Ей знакомо, что такое, с одной стороны, семейное счастье, а с другой — охладевшие чувства и отчаяние. Ее волнует вопрос, как сохранить отношения, вернуть свежесть первых встреч и при этом не остаться у разбитого корыта. 
Признаки Лишнего Человека в вашей жизни или как избавить свою жизнь от вампиризма окружающих
Отверстие под конфирмат, зенковка с лица.
Отверстие под конфирмат, зенковка с оборотной стороны.
Отверстие под конфирмат в торце детали.
Отверстие под полкодержатель, зенковка с оборотной стороны.
Если вставка будет заходить в профиля туго и надо слегка подстучать, то для сборки лучше использовать киянку из плотной резины, наподобие той, которую используют авторихтовщики. Сборку (особенно зеркальной двери) лучше производить на ровной поверхности с применением упоров. Если такой возможности нет, то сборку можно произвести на ровном полу, а в качестве упора использовать любой деревянный брус сечением 50 х 50 и длиной но ширине двери, расположив его между собираемой дверью и стеной.
) В низу Крест Сварога - символ гармонии, в середине композиции Макошь - моя покровительница!!!! около Макоши синие васильки(васильков ( хороши для зрения),
Соль восстанавливает потерянные нами силы, залечивает дыры в астральном теле. А злые люди и особенно те, кто взял на душу грех порчи или колдовства, соли не переносят. Не зря наши предки брали соль с собой в дорогу в качестве оберега. В "нечистых" местах ее бросали через плечо, чтобы злые силы не могли навредить человеку. Использовали соль и в магических обрядах - белые кристаллы возвращали счастье, снимали с человека злое колдовство.
Способ 1. Наши прадеды заметили, что сглазить человека проще всего в тот момент, когда он увлечен разговором и не обращает внимания на происходящее. Тут-то завистник и наводит сглаз, отвлекая вас льстивым разговором. Во избежание такого несчастья повелось на Руси на стол ставить соль в открытой солонке. Она ведь "гасит" отрицательную энергию, отводит сглаз. А злые пожелания возвращаются через подземный мир к тому, кто их послал.
Способ 2. Чтобы определить, есть ли в доме нечистый дух, да тут же его и за порог изгнать, между 11 и 12 часами дня возьмите обычную чистую металлическую сковороду (тефлоновая или эмалированная испортятся), поставьте на сильный огонь и насыпьте тонким слоем соль. Прокаливать соль надо от одного до трех часов. Если в доме есть энергетическая грязь - на соли проступают темные пятна. По мере того, как нечисть в панике покидает дом, они светлеют. Вдобавок советуем пройтись с горячей сковородкой по всем комнатам, чтобы очистить их энергетику. В городских условиях лучше всего проделывать "солевую чистку" еженедельно.
Способ 3. Ну, а коли на ваш дом наложено заклятие и хозяевам грозит смертельная опасность, повторите обряд со сковородой: соль выдаст предупреждение о том, что заклятие действительно существует, треском и громкими "выстрелами".
Способ 4. Соль еще и великий лекарь - она врачует от дурных снов и бессонницы. Если вы рождены под знаком Рака, Скорпиона, Рыб, Близнецов, Весов, Водолея, растворите три щепотки соли в воде, поставьте на ночь жидкость у изголовья и в ногах на полу. Рожденным под знаком Овна, Тельца, Льва,- Девы, Стрельца или Козерога нужно просто поставить у изголовья и в ногах (на полу) две мисочки с сухой солью. А поутру соль или соленую воду следует вылить в туалет. Делайте эту процедуру в течение трех ночей подряд, и сон ваш станет крепким и глубоким.
Способ 5. Ну а что же соль в прямом ее назначении - на кухне? Подсаливая пишу, особенно супы и соусы, старайтесь говорить и думать только о хорошем - помните, что ваши пожелания записываются в ауре блюда. Злые слова могут привести к несварению желудка. А лучше хозяйка, когда солит еду, возьмет за правило читать вслух "Отче наш". Это помогает сохранить здоровье и силы тела и духа.
