Якого біса мене так бісить захоплення японською культурою в Україні? Не знаю, але су-у-у-ука, воно мене реально бісить... Особливо коли люди кажуть: «Українська культура... Тю, це не цікаво.», або «Кому треба культура України, тут немає ніякої культури, одне бидло» і так далі. Мене це засмучує, надзвичайно сильно. Як може людина, що ніколи не цікавилася нічим окрім своїх дитячих поглядів на культурні цінності, відштовхуючись від того, що оточує її, не споглядаючи далі, не шукаючи більше казати: «Яка тут культура? Тут одне бидло!» Так можливо проблема у ТОБІ! Можливо ти сам те — бидло, що і оточує тебе. Не даремно кажуть «Яке їхало таке і здибало».

Особисто мені надзвичайно цікава культура стародавньої Європи, Риму, Греції. На схід мене ніколи не тягнуло, не моє. Темне і загадкове. Одним словом чужда мені східна мода, культура і традиції.

А Ви — ті, хто у пошуках моди забуває себе, втрачає ту індивідуальність, що дарована вам природою і слідує хвилею захоплень інших запам’ятайте ці слова:
«— Что же я могу сказать тебе, достопочтенный? Разве то, что ты слишком
много ищешь; из-за чрезмерного искания ты не успеваешь находить.
— Как так? -- спросил Говинда.
— Если кто-нибудь очень усердно ищет,— сказал Сиддхартха,— то глаз
его становится нечувствителен ко всему, помимо того, что он разыскивает, и
тогда он ничего не замечает, ничего не воспринимает, потому что его мысль
всегда занята искомым, потому что у него есть цель, и он одержим этой целью.
Искать — значит иметь цель. Находить же — значит быть свободным,
оставаться открытым для всяких восприятий, не иметь цели. Ты,
достопочтеннейший, видно, и в самом деле принадлежишь к числу искателей,
ибо, поглощенный своей целью, не замечаешь многого, что у тебя перед
глазами.»