Уявіть: метро, ранок, час-пік у великому місті. Всі кудись йдуть – поспішають на роботу, додому, в лікарню, до мами... І серед всього цього людскього гомону, серед всього цього натовпу спершись до стіни грає скрипач.

Довколо ходять чоловіки, жінки із дітьми, жінки у ділових костюмах, літні люди, та молодь. Діти оглядаються на музику, але матусі тягнуть їх за собою у відкриту пащеку метро.

Вибір слід зробити Вам, зупинились би Ви послухати артиста, чи пішли далі, за умови, що і Вам треба кудись (але звісно Вам простять запізнення)?

^{"Warcrime" (Theatre Underground, London)}

Мене вже реально харить та ситуація, що склалася із проїздом у Метро. Це ж вже, реально, не лізе у жодні рамки — людей ще ніколи так багато не було. Не дивлячись не сцуко-мера у Київ продовжують з’їжатися із довколишніх міст, містечок, сіл... Киянам стає дедалі тяжче дістатися роботи, а студентам у ВУЗи. Мені пощастило, що перша пара у мене тільки раз на тиждень, і я її із чистою совістю просипаю.

Якийсь час я обдумував, що можна було б змінити щоб якось розподілити людей на кілька потоків; дати поштовх шукати місце роботи не далеко від дому; користуватися, більше, автобусами, тролейбусами, трамваями.

Прийшла мені у голову наступна ідея — треба зробити проїзд у метро розрахованим погодинно. Купуєш карточку, що діє тільки у певні години. А залежно від часу проїзду ставити ціну — відсіювати тих хто їде 1-2 зупинки. А хочеш проїхати у інший час — купуй жетон і їдь.