Сьогодні День Народження мого племінника, шість років — це вже достатній вік для повного пізнання світу. Наприклад мій батько з 4 почав пасти корови. Я на жаль не пригадую, що робив я, але знаю, що з комп’ютером я вперше познайомився перед першим класом. Тобто років у 5, можливо 6. Звісно про техніку я нічого тоді не знав, та і комп’ютери тоді робили не те, що не для дітей, а навіть не всі дорослі могли у них розібратися. Тож, першим комп’ютером який мені довелося ламати був — 286 з сопроцесором. Тоді це була дуже дорога машина, її встановили в інституті біохімії, де працював мій батько і вона слідкувала за хроматографом. У дитинстві я багато гуляв по-вулиці, катався на гойдалках, копався у піску, зізнавався дівчаткам в коханні, показував пісюна, цікавився анатомією і біологією... Тобто — нормально ріс і пізнавав світ.

Не буду казати, що мій племінник робить це якось гірше чи краще, але він за комп’ютером і телевізором проводить у рази більше часу ніж я міг, на той час навіть мріяти. Пам’ятаю як мене вдарив струмом трансформатор для телевізору, не дуже приємно було. Та і дивитися тоді не було, особливо чого.

Зараз відігнати його від каналів з тупими, навіть, вибірково тупими і безглуздими мультфільмами, придуркуватими ренджерами, та переповнених дибілізмом шоу майже не реально. Мене батько водив до лісу, ми гуляли, розмовляли, грали, каталися на санчатах та лижах. Так, щось я захопився, переходжу до роботів...

Тож батько малого — мій брат, вирішив подарувати подарунок, що надовго запам’ятається малому, та і йому звісно. Купив маленького гуманоїдоподібного робота.


Робот хороший всім і маленький і прикольний, вміє ходити, битися, позувати, зображати звірів, брати в руки предмети, реагувати на команди голосом, та має ще безліч цікавих функцій. Але от тільки малому він не сподобався. Малий хотів побачити як робот ходить, а інше його не хвилювало. Звісно у майбутньому його це зацікавить, але зараз навряд.



От я і запитую себе чи варто дарувати дітям настільки модернові і сучасні іграшки? Чи можливо приказка: «Бідне дитинство, дерев’яні іграшки» зовсім не права? Як було б добре дитині розвивати свої природні здібності без впливу комп’ютера, телевізора та інших сучасних розважальних систем. Чи не краще розвивати дитячу нестримну уяву підкидаючи їй складні задачі на кшталт: «Як зробити іграшку з кабачка?». Я подібні розв’язував і ніколи не відчував браку іграшок. Коли їх не було я мріяв, уявляв себе шофером боліду, лікарем, астронавтом... А у дит. садку я рахував...

Без навантаження наш мозок, подібно м’язу, атрофується. Стає м’яким і нездатним швидко мислити у критичних ситуаціях. Оскільки, дитинство чарівна пора, то навіщо її витрачати на «розваги» які будуть потім переслідувати тебе до самої смерті? Чи не краще віддатися тим невидимим для дорослих світам, і пізнати те, чого ВЖЕ позбулися покоління сучасних дітей.



Шкода, що батьки бажаючи дати дитині те, що не мали самі часто забувають про те, що: «не всі йогурти однаково корисні» і деякі знання краще залишити на потім.

Нафіг роботів...