поэзия, оригами, цветы, о животных, здоровый образ жизни, кулинария
Анна Ахматова - в українському перекладі Наталії Горішної |
Анна Ахматова
Переклала: Наталія Горішна
ТАЄМНИЦІ РЕМЕСЛА (1936 – 1960)
цикл
1. ТВОРЧІСТЬ
Буває так: якийсь непевний гомін;
У вухах – наче цокіт дзиґарів;
Далеко десь стихає гуркіт грому.
Вполонених, незнаних голосів
Ввижаються жалі і нарікання,
Таємне коло вужчає щомить,
Та в цій безодні шепотів й бряжчання
Єдиний звук настійливо дзвенить.
А біля нього так нестерпно тихо,
Що чутно, як в лугах росте трава,
Як по землі з торбинкою йде лихо...
Та ось уже почулися слова
Й сигнальних рим настирливі дзвіночки, –
Ясніє ум, просвітлюється зір,
І просто продиктовані рядочки
Покірливо лягають на папір.
2.
Не жалую – ні од полки парадні,
Ані елегій солодкавий ґлей.
Найкращі ві́рші ті, що недоладні,
Не так, як у людей.
Коли б ви знали, із якого смі́ття
Зростає вірш попри ганьбу і страх,
Як сонечка кульбабок в підворіттях,
Як лобода й реп’ях.
Сердитий оклик, дьогтю запах свіжий
Та плісень таємнича на стіні…
І вірш уже звучить, нестримний, ніжний,
На радість вам й мені.
3. Муза
Зціпить, стисне, немов мотуззя,
А іще ж називають – Муза.
Кажуть: «Онде ви на лужку…»
Кажуть: «Ах, та вона ж – богиня...»
А, як вимучить до загину!
А затим – увесь рік ні гу-гу.
4. ПОЕТ
Подумаєш, – що за робота,
Безпечне оце житіє:
Підслухати в музики ноти
І видати все за своє.
Й чиєсь життєрадісне скерцо
Уклавши в якісь там рядки,
Поклястись, що скімлить так серце,
Як полем бредеш навпрошки.
Опісля – підслухати в лісі,
Що сосни-мовчунки таять,
Допоки туманні завіси
Стіною довкола стоять.
Щось зліва узяти, щось справа,
Не чути провини, коли
З життя позбираєш – лукаве,
Все інше – з нічної імли.
5. ЧИТАЧ
Не має він бути нещасним
Й тим паче – таїти секрет!
Щоб бути сучаснику я́сним,
Нарозтвір відкритий поет
Як рампа стовбичить зі сцени –
Все мертве, хоч сяє, мов скло.
Лаймлайта* проміння студене
Таврує відкрите чоло.
А кожен читач – загадковий,
Як скарб, що допоки в землі,
Нехай навіть він – випадковий
І неговіркий взагалі.
Там все, що природа ховає,
Коли їй потрібно, від нас.
Там хтось безпорадно зітхає
В якийсь неозначений час.
О, скільки там сутінків ночі,
Вигадливих тіней, сум'ять…
Ні разу не бачені очі
Зі мною про щось гомонять,
Вони мені і дорікають,
Й приймають мою правоту…
І ллється ця сповідь безкрая,
Й тамує жахну спраготу.
Життя – закоротке, трагічне,
Тіснішає коло довкруг,
А він і незмінний, і вічний –
Поета прихований друг.
_____
* освітлювальний прилад
6. ОСТАННІЙ ВІРШ
Один – мовби кимось стривожений грім,
Життям гомінливим вривається в дім,
Лукавить, у горлі тріпоче
І плеще, й кружляє, й хихоче.
А інший – в північний народжений час,
Не знаю звідкіль підкрадається враз.
Із дзеркала зирить старого,
Бурмоче презирливо, строго.
А є і такі, що білісіньким днем,
Неначебто зовсім не бачать мене,
Струмують на аркуш з уяви,
Як чисте джерельце із яру.
А ось іще: бродить таємне навкруг –
Не звук і не колір, не колір й не звук, –
Гранується, міниться, в'ється,
А в руки живим не дається.
Та цей!.. по краплиночці вицідив кров,
Як в юності злюче дівчисько – любов,
Мені не сказавши ні слова,
В мовчанку вбирається знову.
Й не знала я більшої в світі біди.
Пішов, і його простяглися сліди
Кудись до далекого краю,
А я… я без нього вмираю.
7. ЕПІГРАМА
Не вміла Біче, наче Дант, творить,
Й Лаура не писала. О, Ісусе!
Навчила я жіноцтво говорить…
Замовкнути – навчити не беруся!
8. ПРО ВІРШІ
Володимиру Нарбуту
Вірші – вичавки безсоння,
Це свічок кривих нагар,
Великодніх передзвонів
Перший вранішній удар...
В буркунах – зелений коник
На чернігівських лугах.
Це нагрітий підвіконник –
Спека, морок, пилюга.
9.
Осипу Мандельштаму
Я над ними* схилюсь, як над чашею,
Де завітних заміток – ущерть,
Це кривававої юності нашої
Ніжна звістка, чорніша за смерть.
Бо у тій же безкраїй безодні
Я хапала повітря вночі
І о тій же годині холодній,
Де намарне: хоч клич, хоч кричи.
О, як пряно зітхає гвоздика,
Що наснилась мені в тих літах, –
Це кружляють в танку Еврідики,
Бик Європу несе по морях.
Наші душі вже тінями сходять.
Це Нева, це Нева – так як є.
Це вона налягає на сходи,
Це є пропуск в безсмертя твоє.
Це є ключики від квартири,
(А від неї – і запах прочах…)
Це є голос таємної ліри,
Що гостює в загробних лугах.
_____________________
*Над зошитами Мандельштама.
10.
Є багато дечого, що хоче
Величання – голосом моїм:
Те, безмовне, що всякчас гуркоче,
День у день підземний камінь точить,
Чи в пітьмі рятується крізь дим.
Я ж не розібралася достоту
З вітром, із водою, із вогнем…
Ось чому – усі мої дрімоти
Враз такі розчахують ворота
І ведуть за зіркою мене.
-------------- оригінал -----------------
Метки: Анна Ахматова в українському перекладі переклала Наталія Горішна Наталія Горішна переклад поезія |
Лечение кожи в области глаз |
|
Се грядёт. It is coming |
Метки: Се грядёт. It is coming |
ПРОЕКТИРОВАНИЕ И СТРОИТЕЛЬСТВО ЗАГОРОДНЫХ ДОМОВ "ПОД КЛЮЧ" |
|
«Чистый город» — наркологический центр в Красноярске |
Метки: наркологический центр в Красноярске |
Cтроительство деревянных домов |
|
Все для благоустройства |
|
Форум отзывов игроков для игроков |
|
апартаменты «Горки», Красная Поляна |
|
Как купить дом в Кирении, Кипр |
|
Поиск лекарств |
Метки: Поиск лекарств |
Рыболовные туры |
Метки: Рыболовные туры |
Книга Кохання /Книга Любви/ |
|