Один багатий підприємець хотів найняти водія. З цією метою він зустрівся з трьома кандидатами. Показавши на глибоку прірву неподалік свого дому, підприємець сказав:
—Припустимо, що везете мене над прірвою. Як далеко від краю скеруєте авто, що би я почувався в безпеці?
Перший з кандидатів без вагань відповів:
—Я спокійно їхав би на машині не більше як за 15 сантиметрів від краю прірви.
Другий сказав.
—Я напевно, їхав би від краю прірви не більш як на одну стопу, так щоб ви, пане, не мали би причини для страху.
Нарешті слово взяв третій кандидат на посаду водія:
—Я намагався б як найдалі триматися від тієї прірви.
Підприємець прийняв на роботу третього.

Якось старий вчитель пішов зі своїм учнем на прогулянку до лісу. Раптом учитель зупинився, зацікавившись чотирма рослинами. Перша з них тільки -но почала прорізатися крізь землю, друга вже мала розвинену кореневу систему і назовні пустила красиві листочки. Третя була сформована у малий кущ. А черверта вже була зрілим деревом.
Вчитель звернувся до свого молодого учня:
—Вирви спочатку першу рослину.
Хлопчина без усякого зусилля, тільки пальцями, витягнув її.
—А тепер вирви другу.
Учень послухав, але це вже далось йому дещо важче.
—А тепер третю.
Хлопець напружив усі свої сили , і лиш тоді зумів витягнути з землі кущ.
—Ну а тепер, —спитав вчитель, —чи даш собі раду з четвертою рослиною?
Коли хлопець міцно схопив оюома руками стовбур дерева і спробував вирвати його з землі, то лишень ледь затріпотіли листочки.

—Ось так сину, мається із нашими поганими звичками. Коли вони ще молоді, невкорінені, ми, з Божою допомогою, дуже легко можемо їх позбутися, але коли вони вже старі, запустили глибоко коріння, то їх уже важко позбутися, незважаючи на наші щирі молитви і старання.

Участь у недільному Богослужінні.
Один віруючий, який любив в неділю врвнці довше поспати, завжди говорив до своєї дружини:
- Піди до церкви на службу Божу, за мене і за себе.
Але якось вночі приснилось йому, що вони з дружиною померли одночасно і стали перед брамою неба. Їх зустрів Святий Петро і спитав:
- Чи ви пан і пані Сміт?
Вони обоє ствердно кивнули головою.
- Чудово! Хай пані Сміт увійде за вас обох, - сказав святий

Зустрівся якось священик і фабрикант, що виробляв мило. Фабрикант почав говорити:
- не розумію, для чого потрібна релігія? У світі панує безлад, війни, нужда, і то після тисячолітнього проповідування про правду, мир, після всіх молитов, проповідей і навчань. Які лунають в церквах. Якщо релігія дісно є добра, правдива і потрібна, то чому так діється?
Священик не відповів нічого. Вони й далі йшли поруч і побачили дитину, яка бавилася в баюрі. Священик сказав:
- Поглянь на ту дитину. Ти твердиш, що мило допомагає людям бути чистими, але ця дитина брудна. Я навіть починаю сумніватися чи взагалі мило потрібне.
Фабрикант з обуренням вигукнув:
- Звісно, що нема ніякої користі з мила, якщо ним не користуватися.
- Саме так, відповів священик. - Подібно є і з вірою, і з релігією. Вони є недоцільні, якщо їх не застосовувати на практиці.

Самуеля Тейлора Колріджа відвідав один шанувальник його поезії. Під час розмови вони торкнулися питання виховання дітей.
- На мою думку сказав гість, - дітям треба дати можливість вільно думати і робити, що хочуть, а як вони підростуть, навчаться самі приймати правильні рішення. Вважаю, що це єдиний спосіб, щоб вони виросли, вповні розкривши свої можливості.
У цей момент Колрідж перервав його:
- Я хочу показати тобі свій розарій, - сказав, і вивів гостя з дому на город.
Коли вони вийшли на город, гість подивився і голосно вигукнув:
- Але ж тут тільки бур’ян!
- Тут завжди було багато прекрасних троянд, - сказав Колрідж. - Але цього року я вирішив залишити город без втручання, хай росте як хоче. І ось, бачиш результат.

В одного селянина була дуже добра кобила. Настільки добра, що сам цар захотів її придбати. Але селянин всім відмовляв. Але якось кобила втекла. Односельці сміялись і похитували головами. Потрібно таки було продати. Проте селянин сказав. Я не знаю добре це чи погано. Я тільки знаю що кобила втекла.
Через кілька днів кобила повернулась з красивим диким жеребцем. Всі односельці були здивовані як же поталанило селянину. А він знову відповів: "Я не знаю добре це чи погано".
Якось син селянина став об’їжджати нового коня, впав, і зламав ногу. Люди брались за голови: "Треба було продати кобилу". Але селянин незмінно відповів: "Побачимо, добре це чи погано".
Пройшов час, почалась війна. Усіх здорових чоловіків забрали до війська. А син селянина зостався зі своєю сім’єю, був її годувальником і опорою.
А селянин і далі жив, цілком покладаючись на волю Божу.

Один бідний чоловік, щоб вгамувати голод, вкрав у магазині буханець хліба. За цей злочин його присудили до смерті через повішання. Перед виконанням присуду, його спитали, що він хотів би сказати в своєму останньому слові. Злодій звернувся до короля:
—Хочу, ваша величносте, перед смертю посадити в землю насіння яблука, з якого за одну ніч виросте дерево і дасть плід. Це таємниця, яку мені передав батько перед своєю смертю. Думаю, було б великою втратою, як би ця таємниця пропала разом зі мною.
Коли злодій викопав ямку то сказав:
—Це зерно може посадити тільки людина. яка в своєму житті ніколи нічого не вкрала, і не присвоїла собі нічого чужого. Очевидно, що я, який вкрав буханець хліба, не можу цього зробити.
Король звелів посадити зерно своєму прем’єр міністрові. Але той категорично відмовився кажучи:
—Ваша королівська милосте. коли я був ще молодим, то пригадую, присвоїв собі одну невелику річ. Тож, звісно, я не можу посадити зернятко.
Коли було запропоновано посадити зерно скарбникові, то він сазав королю, що ще будучи молодим ошукав когось на певну суму. Коли ж прийшла черга до самого короля,він пригадав, що потайки взяв у батька один цінний перстень.
Тоді злодій сказав:
—Ви всі є достойні і шляхетні особи. Вам нічого не бракує. але ви як бачите, не можете посадити зернятко. А я, який з голоду вкрав буханець хліба маю за це бути повішений?
Король високо оцінив мудрість злочинця, скасував свій вирок і відпустив його на волю.

Молоді хлопчиська насміхалися над своїм бідним, убого вдягненим товаришем:
—Ти ж християнин, — кпили собі. — Якщо Бог тебе любить, чому не заопікується тобою? Чому не скаже комусь, щоби дав тобі пару черевиків і якийсь пристойний одяг?
Ці слова дуже вразили хлопця, але невдовзі з повними сліз очима він відповів:
— Я думаю, що він саме так і каже людям робити, але вони Його не слухають.

Був собі каменяр дуже невдоволений своїм життям. Одного дня проходячи повз дім багатого купця, він побачив через відчинене вікно, як той у розкоші бенкетував зі своїми поважними гістьми. "Напевне це дуже впливовий купець", — подумав каменяр. Побачене викликало в ньому таку велику заздрість, що він сам захотів стати великим купцем. Вже і миті не міг жити як бідний каменяр.
На превелике своє здивування каменяр раптом став купцем. І почав жити в розкоші і мати владу про що раніше не міг навіть подумати. Ті ж, які були менше багаті, заздрили йому. Незабаром до їх міста завітав великий урядовець. Його несли на ношах у супроводі чисельної прислуги і солдатів і били в барабани. Всі, бідний чи багатий мусили кланятися урядовцю.
"Такий урядовець є дуже могутньою людиною. — Хочу стати урядовцем".
І тут же став ним. І його також носили на ношах.
Одного гарячого літнього дня новоспеченому урядовцеві стало погано в нагрітих ношах. Він подивився на небо і побачив сонце яке припікало не рахуючись з всякими урядовцями.
"Сонце напевно могутніше, — подумав він. — Хочу стати сонцем.
І він став сонцем і світив кожному як хотів. Тим часом з’явилася величезна хмара між ним і землею, і його проміння вже не могло досягнути землі.
"Та хмара мабуть має величезну силу", — подумав він. — Хочу стати хмарою".
І став хмарою. Але швидко зауважив, що його несе якась сила. І зрозумів що це вітер.
"О, вітер мабуть найсильніший, — подумав він. — Хочу стати вітром".
І став вітром. Але через деякий час, коли почав дути з усієї сили, натрапив на щось, що не піддавалося йоме не дивлячись на велетенські зусилля. Це була велетенська кам’яна брила.
" Такий камінь певно ніхто не зрушить, — подумав. — Хочу стати каменем".
І він став каменем найбільшим на землі. Але раптом почув удари молотка що забивали клин у кам’яний моноліт і відчув, що почав змінюватися.
"Невже може бути щось потужніше за мене?" — подумав він. Озирнувся і на обрії побачив постать каменяра...