ЗАПОВІДЬ ДЕВ'ЯТА

’’НЕ СВІДЧИ ЛОЖНО НА БЛИЖНЬОГО СВОГО’’

Ми настільки заражені гріхами проти цієї заповіді, що не проходить і дня — яке там дня! — години не проходить без цього гріха. Це гріхи котрі здійснюються через наш безсоромний язик.

Принесемо ж Господу щиросерде покаяння!

 

Цією заповіддю нам, християнам, забороняється усяка брехня у всіх її проявах. Батько брехні — диявол, і тому ніяка брехня не може бути виправдана. Подивімось на своє життя, як обплутуємо ми себе брехнею і "коли треба", і коли не треба. Ніхто навіть і не тягне за язик, а ми для чогось наговорюємо вигадану неправду оточуючим.

V  V  V

А осудження і пересуди? Та ми рідше вдихаємо повітря, ніж осуджуємо подумки чи вголос і присутніх, і відсутніх. Осудження, на жаль, це найулюбленіший предмет наших розмов. А Господь сказав: "Не судіть та не судимі будете!" Але ми і не згадуємо про це. Ми потонули в осудженні та пересудах! Ми жити без цього не можемо. Зібрались двоє чи троє, не встигли рота розкрити, всього кілька фраз вимовити, — і вже осуд.

Господи, прости нас, грішних!

Викриваючи ближнього з приводу якогось його морального падіння, один проповідник говорить:

         "Один з наших ближніх согрішив!.. Якщо ви дійсно проникнуті духом Христа, то скажіть, хіба ви ніколи не падали самі? Чи буде вам приємно, коли ворожий голос почне викривати минуле, і хіба вас не заспокоює думка, що забуття поховало його назавжди? Ваше життя, скажете ви, було вільним від великих гріхів. Але чи собі ви завдячуєте в цьому? Якщо у вас не було обставин для падіння, то чи не прагнуло ваше серце до гріха тисячу разів, чи не жадало і не домагалось його? Покажіть же нам, якщо наважитесь, історію вашого внутрішнього життя! Розкажіть про ті потаємні думки, про котрі ніхто і не підозрював, про ті соромітницькі похоті, глухі пристрасті, негідні бажання, котрі ви плекали подумки. Всього цього не бачив

ніхто. І в той же час, коли ця безодня гріха бродила у вашій голові і душі, ваше життя зовні було завжди благопристойне і всіма поважане. Уявімо тепер, що в одну з таких хвилин, коли пристрасть запалила ваше серце і звабила вашу совість, явилась спокуса дійсна, жива, чарівна, зі всіма своїми принадами. Що сталось би тоді з вами? Куди б поділись гонор цнотливого життя і безсоромного минулого? Уявімо тепер, що перше падіння помітила людина, котра за браком терпимості осудила б і викрила вас, так само, як ви осуджували ближнього, що сталось би тоді з вами? Господь пожалів вас у своєму милосерді. Тисячі обставин відвертали ваше падіння, але будьте певні, що коли б ви були віддані вашим інстинктам, ви загинули б, так що дійсна причина вашого спасіння не від вас самих.

Ваш ближній впав!.. Але чи знаєте ви його історію? Чи знаєте ви, які спокуси закрили йому світ, які думки оволоділи його розумом? Чи знаєте ви, що у фатальний час падіння йому не вистачило братської руки, що могла підтримати і врятувати, і ця рука могла б бути вашою?

Ваш ближній впав!.. Але чи знав він те, що знаєте ви? Чи було у нього минуле, повне благословень і чистих впливів, що могли застерегти? Чи пізнав, як ви, від колиски молитви, сльози, застереження матері-християнки? Чи була відкрита йому Євангелія з самого початку? Чи бачив він на своєму шляху хрест, що простягав до нього надію спасіння? Отож, в очах Бога, що зважує усе на своїй вазі, хто з вас більш винний? Кому Він дав більше талантів? До кого Він буде більш вимогливий?

Читаючи прекрасні глави, в котрих Євангелія розповідає нам про народження Спасителя і про чудовий гімн, котрим ангели наповнили рівнини Віфлеєму, ви

ніколи не задумувались, скільки зворушливого було у тому факті, що ангели перші радіють і благословляють Бога за спасіння падшого людства! “Таким чином, чим ближче до Бога і чим святіша любов, тим більш здатні ми до співчуття і милосердя. І навіщо посилатись на ангелів, коли Той, Кому поклоняються самі ангели, Кого Писання називає Святим і Праведним, являється нам всюди безмежно співчутливим і милосердним до падших. І коли ті, що залишаються чистими, і Той, Хто був самою святістю, розчулені виною наших ближніх, що ж повинні відчувати ми до них, якщо всі винні у різних ступенях і причетні до помилок?" Ось як повинен міркувати християнин! Коли ж ми покладемо початок своєму виправленню? Коли ми приборкаємо свій язик? Адже багато з нас вже переступили половину, а то й підходять до кінця свого життя!

V  V  V

Дев'ята заповідь забороняє нам брехню на ближнього свого. Брехня — це найобурливіша образа ближнього. Брехня подібна до вбивства! Подивіться, навіть пророк Давид молиться: "Ізбави мене від наклепу людського, нехай збережу заповіді Твої!" Коли ж хтось звів наклеп на когось із знайомих перед начальством чи перед рідними, кайтесь зі сльозами Господу! Просіть помилувати вас, як справжнісіньких убивць, і негайно зніміть наклеп, який ви звели на людину і, дай Бог, щоб ваша брехня не наробила непоправного зла!

Господи, прости нас, грішних!

Може хто любить підслуховувати, підглядати, читати чужі листи? Кайтесь Господу, хто грішний в цій сороміцькій пристрасті. І вже в тих вчинках зупинитись і не займатись тими мерзенними справами цілком залежить від нас, та й чи може християнин, що

називає себе іменем Христа, опускатися до такої низькості?!

Господи, допоможи нам позбавитись цих недоліків і прости нас за наше минуле!

Хто з вас розголошував чужі слабості, гріхи, паплюжив добре ім'я ближнього, кайтесь Господу! Це —  гріх Хама, що не прикрив наготу батька свого. Цією заповіддю взагалі забороняється марнослів'я, бо воно завжди породжує осудження, плітки, образливі і зневажливі жарти над ближніми, кепкування чи глузу­вання на їх адресу.

Може ви прислуховувались до пліток, чи самі вигадували якісь шкідливі чутки і пускали їх у світ? Або любите прислуховуватись і збирати чутки і наповнюєте ними свою свідомість і розум замість молитви і Слова Божого!

Кайтесь Господу!

Блаженні миротворці — говорить нам Слово Боже. А ми сваримо людей, передаємо усякі погані слова, що хтось сказав у роздратуванні, замість того, щоб промовчати заради миру. "Різали", як говорять, "правду в очі", коли це було зайвим, коли це приносило лише образу і шкоду справі. Господи, прости нас, немудрих "правдолюбців"!

Гріхом проти цієї заповіді особливо тепер розповсюдженим є осудження віруючих іншої конфесії на вічні муки в пеклі. Мовляв, Бог не чує, не може почути їх молитов. Та хто ми такі, щоб брати суд на себе. «Мені суд належить», — говорить Господь. Подбайте краще за свої душі, а не беріться керувати Господом кого Йому судити, а кого милувати. Господь судитиме кожного за вчинками його і за думками. «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в

чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий по правді на тих, хто чинить таке. Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого? Або погорджуєш багатством Його добрості, лагідності і довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Та через жорстокість твою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками» (Послання апостола Павла до Римлян 2).

Господи, ми не маємо прямодушності, щирості, простоти, мовчазності і тому щогодини ображаємо ближніх і Тебе, Господи, порушуючи дев'яту заповідь Закону Твого.