Якось старий вчитель пішов зі своїм учнем на прогулянку до лісу. Раптом учитель зупинився, зацікавившись чотирма рослинами. Перша з них тільки -но почала прорізатися крізь землю, друга вже мала розвинену кореневу систему і назовні пустила красиві листочки. Третя була сформована у малий кущ. А черверта вже була зрілим деревом.
Вчитель звернувся до свого молодого учня:
—Вирви спочатку першу рослину.
Хлопчина без усякого зусилля, тільки пальцями, витягнув її.
—А тепер вирви другу.
Учень послухав, але це вже далось йому дещо важче.
—А тепер третю.
Хлопець напружив усі свої сили , і лиш тоді зумів витягнути з землі кущ.
—Ну а тепер, —спитав вчитель, —чи даш собі раду з четвертою рослиною?
Коли хлопець міцно схопив оюома руками стовбур дерева і спробував вирвати його з землі, то лишень ледь затріпотіли листочки.

—Ось так сину, мається із нашими поганими звичками. Коли вони ще молоді, невкорінені, ми, з Божою допомогою, дуже легко можемо їх позбутися, але коли вони вже старі, запустили глибоко коріння, то їх уже важко позбутися, незважаючи на наші щирі молитви і старання.