(и еще 172 записям на сайте сопоставлена такая метка)
Другие метки пользователя ↓
Сумерки боль весна воспоминания время грусть день рождения дети детство жизнь здоровье зима киев коты красота любов любовь мой мир моя семья музыка настроение небо новый год ночь осінь осень отдых открытки природа прогулка радість радость рецепт рецепты рукоделие семья симпатия скрапбукинг сон сум счастье творчість творчество тест упражнения для фигуры усталость фильм цветы школа яруся
Мій падолист |
Дневник |
Метки: самотність сум осінь минуле царівна падолист кобилянська |
Моя люба Осінь... |
Дневник |
Нещодавно я писала, що мені хотілося б згорнутися клубочком і завмерти. Спинитись. Берегти тепло. Не розкидатися думками. Прислухатись до себе і до осені.
І от мені здається, що так воно і є. Усе немов бачу зі сторони. Ось я, мій дім, моя сім"я... Але мої думки і почуття немов захололи, спинилися. Немов я вся десь не тут. Раз за разом дивлюсь у вікно, як тріпочуться гіляки. Раз за разом прислухаюся до шепоту вітру. Насолоджуюся краплями холодного дощу, що вистукує свою мелодію по шибках та підвіконнях. І тішуся. Радію цій завмерлості. Радію нерухомості. Радію цій печалі, що накочується на мене хвилями. Вона та сама, світла і легка, як і колись, у юності. Така жадана. Така приємна. Така рідна... А я думала, що з часом це минається. Що доросле життя перекреслює дитячі мрії й уподобання. Я думала, що буденність знищить мою любов посумувати та побути наодинці. Я вже вирішила, що життя в його різноманітті розбило мою кришталеву любов до осені...
Та я помилялася... Як я помилялася!..
Ось вона, Осінь. МОЯ Осінь. Ще тиха, майже безбарвна і безкровна, лише сумна та готова розплакатися набряклими хмарами, а я все одно її люблю, я радію їй. Я відчуваю себе ВДОМА у цю пору...Відчуваю себе СОБОЮ...
І чому так багато людей не любить осінь? Чому скаржаться, жаліються, намагаються будь-якими засобами покращити собі настрій, якось втекти?...
Для чого тікати? Можна просто жити в цей час. Набубнявіти сумом і печаллю, помовчати, побути наодинці з собою. Просто спинитися, завмерти, а потім... а потім знову буде легко і цікаво, і охоче.
Принаймні так у мене. Я - Осіння ))) Нічого не змінилося. І не зміниться навіть через десятки років.
Осінь - моя пора. Мій світ. Мій час. І я цим щаслива.
Метки: осінь сум спокій радість |
Дощ... |
Дневник |
Чомусь захотілося посумувати. У березні також бувають пронизливо сумні дні.
Навіть ті тьмяні кольори, що їх можна побачити зараз - десь жмут зеленої трави, десь клапоть блакиті, десь яскравий паркан - здаються зайвими. Хочеться замінити їх чорно-білими відтінками чи сепією.
Вікна вмиваються дощем. Через вологе скло весь світ здається розмитим, нечітким, нереальним...
Болить голова. Аж до нудоти. Хочеться просто лягти і провалитися у теплу дрімоту й сонне забуття.
Та тим не менше мені це подобається. Ця приємна сірість, сум і дощ.
От тільки з головою щось треба зробити. Іду за анальгіном.
Метки: дощ сум |
... |
Дневник |
Метки: сум радість |
Осінь... |
Дневник |
Метки: небо сум радість осінь пам'ять каштани вітер |
Страницы: | [1] |