Сьогодні мені наснився сон. Короткий, але... значимий.

Мені наснилося, що я прийшла у школу в Тернополі на вечір зустрічі випускників. Знайомі високі стелі та дерев"яні панелі. Ось і наш фізичний клас в кунці коридору. Біля нього стоять мої однокласники. Вони розмовляють і ніби чекають, коли хтось відкриє аудиторію. Я підходжу і дехто звертає поглад на мене. Ну звичайно, ми ж давно не бачились. І тут до мене підходить Богдан, надзвичайно вражений, бере за плечі і, вглядаючись в обличчя, говорить: "Це ж треба, ти зовсім не змінилася". А я розумію, що прийшла в джинсах і сорочці на випуск, з сумкою через плече, словом, буденно. І я знову починаю себе почувати забитою школяркою, яку сприймали тільки як відмінницю-сіру мишку... В його голосі відчувалося здивування і розчарування. А я... а мене огорнув жах: невже я справді так і не змінилася?.. невже я нічого не досягла?..