Вчора зловила себе на думці, що кілька хвилин дивилася на дерева, які колихав вітер.

А й справді... кажуть, можна дуже довго дивитися на полум"я або ж воду. Однак можно й нескінченно довго дивитися на гіляки дерев на тлі небесної блакиті, думати, що вони виконують якийсь чудовий танок. Просто ні про що не думати і дивитися на тріпотливі листкочки і чути той непередаваний гул, чудну мову дерев...

Вони такі величні, такі врівноважені, такі особливі ці дерева ...

Я би хотіла так зараз...