"Даждь ми,Господи,память смертную - и я поспешу приготовиться к смертному часу и заслужить Твое Небесное Царство.Что будет со мною,если не дашь мне этой gамяти? Какова тогда будет моя смерть и будущая жизнь? О дай мне, Господи, память смертную!"

Все в течение своей жизни не раз сталкиваются со смертью…

Смерть непостижима для человеческого разума, несмотря на ее пугающую, неприкрытую реальность. Она приходит и уходит о одно мгновенье, как мысль, как жизнь: она неумолима и уловима- ее нельзя измерить, удержать, остановить… Можно лишь иногда почувствовать ее дыхание- жуткий, парализующий все живое, немой крик души при виде посланца из мира иного. Она приходит всегда одна, а уходит с добычей - душой близкого человека, оставляя нам для погребения его бездыханное тело…

Кратное бытие человеческое, земное- это поединок между верой и смертью. Кто кого одолеет…

Непостижимая для разум, смерть постигается верой. И побеждается также верой. Верой в Того, Кто прошел сквозь ее ледяные объятия, веками сковывавшие души людей и превращавшие з землю их тела. Верой в воскресшего Христа- победившего смерть и зовущего нас с Собой на такой же подвиг… Подвиг веры, надежды и любви…

Дай, Боже, нам терпения и смирения, мудрости и рассудительности на пути, ведущему к разлуке души и тела. Помоги нам молиться за наших близких, которых Ты уже призываешь к себе, помоги нам со смирением принять все, что принесет наступающий день...

Спаси и сохрани нас, Господи...

Св.Афанасий Афонский, моли Бога о разрешении участи души р.Б.Светланы...

Вечер! Холодный, январьский, снежный, морозный ветер за окном... Душа ищет тихий уголок, где можно спрятаться от суеты дня и незамеченой никем приютиться где то на краюшке прозрачной мечты! Чай! Конечно же его легкий , душистый аромат в считанные секунды наполняет душу своим домашним теплом. Хочется просто тишины, просто покоя, просто быть самой счастлиывой в этот  январьский вечер!

Настроение сейчас - думаюю.

У сeєті ми чуєм звуки тіла
Йти по життю спішим, біжим...
А може бути, просто треба зупинитись
Й почути голос спраглої душі...

Тіло, душа...Людина...Хіба є грань, яка розділяє ці дві складові одного цілого!? Ми йдемо по життю, одягаючи своє грішне тіло в різнокольорові одежини( бо так треба, щоб тебе помітили...хоча це вже на смак); ми ховаємо його від холоду під теплі шуби і пухкі ковдри, від спеки теж маємо багато засобів у виді кремів та емульсій, легких прозорих, натуральних тканин;ми тренуємо м"язи, робимо комплекси якихось вправ, які ніби то покращують, підтягують, розглажують ту тканину, яку ми щодня використовуємо: і під сонцем, і під дощем, і вітер шмагає наше тіло без просу(тут ми вдіяти нічого не можемо...); ще ми знаємо, що для того, щоб бути здоровими та енергійними нам потрібно багато вітамінів, мікроелементів та поживних речовин, які є в їжі(ооооо, тут ми вже використовуємо чи не весь свій спектр знань, щоб забезпечити наше тіло такими ж як і одяг різнокольоровими продуктами харчування)...Тіло живе- життя триває...Після всіх тренувань , пробіжок до роботи та назад , після того, як наповнимо себе смачненьким- нам звичайно ж потрібно покласти наше стомлене тіло на комфортний диванчик чи ліжечко....Коли вже зовсім ми стомилися, як кажемо "від всього", то веземо теє ж саме тіло на відпочинок, кудись далеко-далеко...Допомагає!? І?! Все?! Невже вся енергія нашого життя направлена для задоволення тіла..!? Ми часто чуємо про душу...знаємо що це щось таке всередині...у когось вона є, а у когось немає( якщо вже зовсім тілесні переваги на першому місці, то бідна душа прибита лахміттям буденності лежить десь у глибині. там, куди без допомоги вже не потрапити)...І як часто ми чуємо її голос в собі, десь там-усередині вона подає голос(називаємо його совістю),ми навчилися її приглушати, вступати з нею в дебати, переконуючи її в тому, що в цьому світі є речі важливіші ніж чесність і порядність. без яких вреред не проб"шся. тому все ОК, спи спокійно ,Совість... Ще з дитинства ми його чуємо (тоді ми ще не так захопилися нашим тілом, тоді ми бачили світ прохи інакше...квіточки, метелики, річка...)...Ми кажемо, що житя робить нас такими- черствими, егоїстами, пристосуванцями, хитрунами, обманщиками...Хіба нам хочеться, щоб ми і наша діти спілкувалися з такими людьми...? Хоча, іноді складається враження, що дехто просто отримує задоволеня з цієї суєтної міні-боротьби на службовому чи побутовому рівні, образивши чи обдуривши когось , він почувається переможцем...(самообман. бажання показуватися таким перед такими ж холодними тілами, насправді думка яких і неважлива) - буває й таке й дуже часто...але все таки у більшості всередині щось бунтує, щось сперечається протитакого безладдя, проти того, що душу намагаються вбити, закопати, знищити....Бідна душа хоче туди, звідки вона прийшла, до тих висот, куди ми її не пускаємо..Ми ніби й любимо, та чомусь страждаємо від цього...ми шукаємо чогось такого, що придумав світ і такі ж люди як і ми,для того, щоб задоволити тіло...Може це все підробки, бо дуже вже багато чогось непотрібного є у нашому такому суєтному і цивілізованому житті?Чи ми просто хворі!? але хвороба дивного походження...А що потрібно душі? Їй потрібне просто небо, просто тиша, просто любов, просто довіра, просто світло, просто чиста совість...Тут нам можуть стати в пригоді інстинкт і дух... Вони обоє дадуть знати про себе ...Вони повинні повідати щось таке значуще..їім потрібно мати одну думку, бути єдиними в пранненні...кожен з них зробить свою роботу- інстинкт вилікує тіло; дух- зцілить душу...адже здоров"я- це одночасно здоров"я душі і тіла; бути хворим означає потребувати одночасного лікування душі і тіла...Все просто!? та ні, все складно, поки ми не навчимо себе бачити, чути, любити свою душу так як і тіло... тільки непоклоняючись їм як ідолу,а просто берегти і любити їх обох , як дорогоцінні дари Неба....