Таємна вечеря

Микола Ґе – український живописець, портретист, малювальник, творець численних картин історичної та релігійної тематики. “Це був дивовижний, чистий, ніжний, геніальний літній чоловік із душею дитини, весь до краю наповнений любов’ю до всіх і до всього, як ті діти, подібними до яких треба бути, щоби вступити в Царство Небесне”, – писав про художника Лев Толстой.

Микола Миколайович народився 27 лютого 1831 року поблизу Воронежа. Батько – нащадок французів-емігрантів. Дід покинув Францію ще за часів революції і перебрався до України, де й одружився на місцевій мешканці. Відтоді всі Ґе були українцями, про що й самі з гордістю заявляли. Коли хлопчику було 3 місяці – ненька померла від холери. Щоб діти не захворіли, їх відправили до міста, а коли минулося – повернули назад. Батька майже ніколи не було вдома, тому вихованням нащадків займалися бабуся та дівчина-кріпачка. Старші брати Миколки тяжіли до точних наук, а він – до пензля. Зі спогадів Миколи: “Почав малювати не пам'ятаю коли; пам'ятаю тільки, що намалював на підлозі крейдою коней і архімандрита в мантії, що мені страшенно подобалося. Бабуся зазначила, що малювати коней можна на підлозі, а архімандрита – ні”.

Невдовзі батько одружився вдруге, і родина переїхала в село Попелюхи (нині Мурованокуриловецький район Вінницької області). У 1841-му Миколу відправили до Києва в гімназію. Там же навчалися й старші брати.


Микола Миколайович Ґе. Портрет роботи Миколи Ярошенка та
Зоя Григорівна Ґе. Потрет дружини художника

Перші уроки живопису Ґе брав у свого вчителя малювання Федора Бєляєва. Спочатку пробував акварель, а потім взявся за олійні фарби. Найбільше любив приходити в гості до викладача й розглядати картини іменитих художників, які прикрашали стіни вітальні.

По завершенню гімназії вступив на математичний факультет Київського університету – на цьому наполіг батько. У виші Микола самотужки вивчав живопис. За рік хлопець подався до Петербурга, його забрав у столицю старший брат. Приїхавши, Ґе одразу відвідав виставковий зал Імператорської Академії мистецтв. Там експонувалися картини Брюллова. Як згадував пізніше – побачив полотно “Останній день Помпеї” і вже не міг відірвати погляд.

І знову батьки зробили вибір за хлопця, знову виш і математика. Але Миколу вабило лише мистецтво. Як тільки траплялася вільна хвилина – біг на виставки. Зрештою в 1850 році покинув університет і вступив в Академію мистецтв. Одразу ж знайшов однодумців, друзів. Тут же познайомився зі своїм кумиром Карлом Брюлловим.


Ахіллес оплакує Патрокла


Аендорська чарівниця викликає тінь Самуїла


Петро I допитує царевича Олексія в Петергофі


Ліс

У студентські роки Ґе писав на замовлення портрети, за невеликі гроші давав уроки малювання дітям багатих родин. Назбиравши трохи коштів, купив фрак. Але не для того щоб хизуватися. Він мріяв потрапити в Ермітаж, а туди без цього елементу одягу не пускали. Купивши “перепустку” до високого мистецтва, уже не вилазив звідти. Інколи позичав цю одіж друзям, щоб і вони мали змогу потрапити на виставку. А сам тоді сидів удома, бо не було в чому вийти.

У 1855 році Ґе намалював картину “Ахіллес оплакує Патрокла” й отримав за неї Малу золоту медаль. За 2 роки на випускному іспиті написав полотно “Саул в Аендорської чаклунки”. Отримавши Велику золоту відзнаку подався вдосконалювали майстерність до Європи коштом академії. Розпочав Микола свій вояж зі Швейцарії, потім – Італія. У Римі художник відвідав чимало галерей, писав портрети римлянок і малював місто. Там же створив ескізи “Смерть Віргінії” та “Любов весталки”.

Ґе одним із перших оцінив “Явлення Христа народу” Олександра Іванова. Під впливом цієї роботи й сам звернувся до релігійних мотивів. Полотно “Повернення з похорону Христа” стало першим із біблійного сюжету.


Катерина II біля гробу Єлизавети


Пушкін


Море


Совість. Юда


Вісники Воскресіння

Та невдовзі у творчості Миколи сталася криза. Римські ескізи так і залишилися ескізами. Робота над картиною “Смерть Ламбертації” теж залишилася лише в начерках. Та найбільше гнітило те, що головна картина, з якою він мав повернутися до Академії та відзвітувати про поїздку, так і не була написана. Уже хотів повертатися з нічим, та в якийсь момент звернувся до Євангелія. “І раптом я побачив там горе Спасителя, який втрачав учня. Поблизу нього лежав Іван: він все зрозумів, але ще й досі не вірив у можливість такого розриву; я побачив Петра, який підхопився, тому що він теж зрозумів все й обурився – він гарячий чоловік; побачив я, нарешті, і Юду: він також неодмінно піде”, – писав Ґе.

Так у художника народилася ідея написання полотна “Таємна вечеря”. Микола одразу ж став до роботи, за 2 тижні картина була готова. По поверненню з Італії за цю роботу Ґе отримав звання професора історичного живопису. Ілля Рєпін, побачивши картину вигукнув: “Можна сміливо сказати, що навіть в Європі за всі періоди християнського мистецтва не було рівної цій картині на цю тему”. Невдовзі імператор Олександр II викупив полотно за 10 000 рублів.


Лейла та Хаджи Абрек та Христос і Пілат


Голгофа та Юда


Розп’яття та Гетсиманський сад


Портрет Миколи Костомарова та Портрет хлопчика-українця

У Петербурзі Ґе брав участь у створенні “Товариства пересувних художніх виставок”. Для 1-ї виставки він написав картину “Петро I допитує царевича Олексія в Петергофі”, яку ще в майстерні придбав для своєї колекції Павло Третьяков. У той період були написані картини історичної тематики: “Катерина II біля гробу Єлизавети”, “Пушкін в Михайлівському”. А також портрети Івана Тургенєва, Миколи Некрасова, Миколи Костомарова, Михайла Салтикова-Щедріна тощо.

18 останніх років життя – з 1876-го до 1894-го – Микола Ґе провів в Україні, на хуторі Іванівському Борзнянського повіту Чернігівської губернії (у наш час це село Шевченка Бахмацького району Чернігівської області), неподалік залізничної станції Плиски. Тут він мав одноповерховий будиночок із творчою майстернею. Багато спілкувався з визначними діячами української культури того періоду – Миколою Костомаровим, Іллєю Рєпіним, Миколою Терещенком, Степаном Яремичем. У гості до нього заїжджали письменник Лев Толстой і художник Григорій Мясоєдов. На замовлення цукрозаводчика і мецената Терещенка він виконав парадні портрети його та дружини. В Іванівському Микола Ґе і помер та був похований 1 червня 1894 року.


Пам’ятний камінь Миколі Ґе

У 1927-му році Всеукраїнський історичний музей в Києві (теперішній Національний художній музей України) придбав 32 картини роботи Ґе. У 1981 році в селі Шевченка над його могилою було встановлено плиту та постамент, виконаний скульптором Михайлом Грицюком.

Автор: Марися Тишкевич