Не горбатий, не кирпатий,—
Я звичайний маю ніс.
Та мені він так багато
Неприємностей приніс.
Де я тільки не буваю,
Що я тільки не роблю,—
Через ніс отой страждаю,
Різні прикрощі терплю.

Отакий у мене ніс:
Через нього — все навкіс!  
              
До сніданку мама й тато
Починають умовляти:
— Випий, золотко, хоч трошки
Жиру риб’ячого з ложки! —
Я, звичайно, не мовчу,—
Відвертаюсь і кричу...
А вони до мене: — Просим!
І чого ти крутиш носом?

Отакий у мене ніс:
Через нього — все навкіс! 

Все привіз мені мій брат:
Безкозирку, і бушлат,
І тільняшку, і штани
Отакої ширини!
Разом з братом я крокую,
Промовляю: — Раз, два, три! —
Та спіткнувся... Раптом чую:
— Носа вгору не дери!

Отакий у мене ніс:
Через нього — все навкіс! 

По сніжку біжать санчата:
Будем з гірки ми з’їжджати.
От і гірка, ми рядком
На санчатах із Рябком
Полетіли, покотились
І... в заметі опинились.
А дружків аж сміх бере:
— Гляньте! Носом він оре!

Отакий у мене ніс:
Через нього — все навкіс! 

Дав я Петрикові м’яч,
А тепер мені — хоч плач:
Він м’яча не повертає
І щодня мене питає:
— Хочеш? Завтра поверну! —
І отак — усю весну...
Мама каже: — То, виходить,
Він тебе за носа водить?

Отакий у мене ніс:
Через нього — все навкіс!

Взяв я вудку і — до річки,
З братом сів на бережку.
Та не ловляться плотвички,
Не тріпочуть на гачку.
Я нічого не спіймав,
Біля вудки задрімав.
Тут почув я голос брата:
— Щось ти носом став клювати!

Отакий у мене ніс:
Через нього — все навкіс!

Ось дідусь струга кілок.—
Робить вулик для бджілок.
Я підказую йому:
Що до чого, як, чому...
А дідусь мені ласкаво:
— Йди до саду, погуляй...
Як не знаєш добре справи,
Свого носа не встромляй!

Отакий у мене ніс:
Через нього — все навкіс!

Я образився до сліз:
— Ну і дався вам мій ніс!
Не ступив ніде ні кроку,
Щоб із ним не мав мороку.
Я терплю від нього й досі... —
А дідусь: — Не треба сліз!
Зарубай собі на носі,
Що не винен в цьому ніс!