я бачила любов....
в лікарні....
в жахливому коридорі, біля жахливого кабінету жахливої кардіограми...
втомлені, злі люди просто сиділи і чекали своєї черги...
і ще часом сварились, коли хтось "ліз" без черги....
і тут сред цього всього ЛЮБОВ!
ні! це не була молода пара, в яких все життя попереду, які тільки зустріли одне одного і в них ще все життя попереду....
це були двоє людей, які прожили ЖИТТЯ. Велике життя....
Вона своїми старечими ручками котила інвалідну коляску в якій сидів Він. через поріг. Їй було тяжко. Йому теж.
Він мовчав, а Вона постійно заглядала в Його очі і питала чи все добре... Вона переживала за Нього, піклувалась про Нього... Вона була терплячою до Нього.
Він заспокоював Її... Казав що все добре, хоча це Його привезли в лікарню. Він був терплячим до Неї.
Вони були в тій самій черзі. Чемно чекали. Вони не витрачали своє життя на сварки. Вони Жили кожну хвилину один для одного.
А скільки в Їхніх очах було Любові! Скільки надії і бажання жити! Одне для одного....
Здалося, весь світ перестав існувати і залишились тільки Вони.
Це (!) була Любов