В колонках играет - Океан Ельзи - КішкаНастроение сейчас - гудТрохи посидівши в повному мовчанні, чи то відпочивши, чи то заспокоївшись, Аш повернулась до нього обличчям і мовила:
- Ну що, рана вже затягнулась?
- Мугу… - промичав янгол у відповідь.
- Летіти зможеш?
- Ні, кості ще досі не зрослися…
- Ну тоді підіймайся, брате, і топай за мною своїми ніжками. – знов лукаво всміхнулась Аш.
- Куди? – він здивовано подивився на Аш, яка підіймалася з землі та струшувала зі своїх штанів сухе листя та траву, що попричіплялася до її одежі. Сама ж вона, нічого не відповівши, просто вийшла на дорогу, наче запрошуючи йти за собою. А що йому тепер залишалось робити, все одно нікуди подітись. Тому він теж повільно підвівся з землі і заходився отрушувати себе. Зі сторони то було доволі забавне видовище, Аш навіть тихо хихикнула, побачивши те дійство. Пошарпаний, побитий, весь в дірках і брудний як сам чорт янгол, стояв і незграбно намагався струсити з себе бруд. Почувши що Аш сміється з нього, він зрозумів, що позитивного результату не буде, як не намагайся, тому кинув те згибле діло, та не поспішаючи послідкував за мертвою. Хоча, куди і навіщо вони йдуть ін не знав, та й не дуже, якщо відверто, хтів знати. Він просто йшов за нею, і все. З-за хмар визирнуло сонце, але вітри так і не вщухали, можливо стало трохи тепліше, але не набагато, пронизливий вітер пробирав, здавалось, до самих кісток. Понура і міра погода, зовсім не схоже на початок осені. Так, без розмов, вони йшли на схід сонця, прямо по дорозі, яка, здавалось, зовсім не мала поворотів. Минула майже годинна. Аж ось стало відчутно, що вітер зненацька посилився, і доволі різко. Аш одразу схопила янгола за руку та щодуху потягнула з дороги, аби встигнути сховатися в придорожній зелені.
- Еее.. – легше… що сталося? – пробурмотів незадоволено він.
- Мовчи! І швидше рухайся…, зараз сам усе побачиш… - впівголоса прошепотіла Аш і ще сильніше сіпнула його за руку. За мить вони вже були в кущах. Саме вчасно. Як тільки вони причаїлись, одразу ж посеред дороги, в метрах трьох від землі, прямо з повітря з’явився високий білий янгол. Обличчя його не було видно, проте, виблискуючий на сонці меч в його лівій руці важко було не помітити. «Гавриїл» - одночасно майнуло в обох в думках. Цього меча тяжко було не впізнати, хто- хто а Аш добре пам’ятала цього меча. Янгол же парив в повітрі на одному місці, тяжко махаючи своїми величезними крилами, весь час озираючись, наче кого шукав, але так нікого і не узрівши він пару разів сильно махнув крилами та понісся стрімко вгору, доки зовсім не зник з поля зору.
Тільки тоді Аш із янголом спокійно вийшли зі своєї схованки та попрямували далі…
- Чому ми ховалися, – раптом не витримав янгол, - ти ж маєш більше сили ніж він…
- Я – так, а ти ні, - байдуже кинула Аш, - ти ще досі не поправився від рани. В кого нещодавно стріляли? Хто зчинив Там таку катавасію, що новин вистачить на місяць, ти ж сам знаєш як швидко розходяться такі новини, - серйозно продовжувала вона, - твої недавні друзі аби прислужитися не пожаліють тебе.
- Та так, - тяжко зітхнув янгол.
- Навіть якби він тебе не схопив, міг би запросто вбити, я нажаль, проти його меча не маю влади.
- А тобі не байдуже.
- Видно не байдуже, раз досі з тобою вожуся.
- Добре. Заспокойся, я не хотів тебе образити. До речі, дякую.
- За що?
- За те що врятувала мене.
- Тебе? Ех, брате, себе я рятувала…
- Себто? – здивовано подивився на неї янгол.
- Ти ще не раз врятуєш мою шкуру . – лукаво всміхнулась Аш.
- Поживемо – побачимо.
- Так, поживемо – побачимо, тільки спочатку краще добре поживемо, щоб було потім на що дивитися. Прийшли – Аш зупинилась навпроти придорожнього дуба – зараз ти вимиєшся і переодягнешся.
- Як? Де? Ти жартуєш, тут крім дерев нічого немає.
Аш, же мов би і не чула його, щось тихенько промовила, але він так і не почув що, наче щось на древній мові, вхопила його за руку, та потягнула за собою, як йому на мить здалося, прямісінько в дерево. З несподіванки і страху, що зараз буде дуже боляче, бо він мав неодмінно зараз стукнутися добряче головою об стовбур, янгол майже закричав. Але з грудей встиг вирватись лише перший оклик, як вони обидва опинились в якійсь великій кімнаті з широкими панорамними вікнами, які виходили прямо на місто. Аш відпустила його, та попрямувала, як ні в чому небувало, в сусідню кімнату, до холодильника. З усього було видно що вона тут не вперше. Янгол же, трохи постоявши на місці і роздивившись інтер’єр, повільно підійшов до вікна, зовсім не звертаючи уваги на спокусливе цокання та шарудіння Аш на кухні, адже він вже майже цілих два дні нічого не їв. Він впритул наблизився до вікна, відчинив шибку та сперся на підвіконня. Він визирнув з нього на місто, вони знаходилися на двадцять першому поверсі жилої багатоповерхівки. Повільно насувався вечір. Сонце ось –ось мало скотитися за горизонт. Червоним сяйвом було залито пів неба, віщуючи про завтрішню погоду.
Тим часом до нього підійшла Аш.
- На, поїж, - мовила вона до нього жуючи, тицьнувши в руки нашвидкуруч зроблений бутерброд з овочами та копченою рибою, - це, звісно, не Тамошні делікатеси, але теж не гірше.
- Дякую. - скуто відповів янгол, взяв в неї їжу, та почав пильно роздивлятися що йому таке дали.
- Що ти на неї дивишся, жувати треба. Дивиться він… - несмішливо мовила Аш, та знову лукаво посміхнулась. Янгол, не сказавши ні слова відкусив шматок бутерброду та почав його повільно жувати, звикаючи до нових смаків. І за мить від бутерброду не залишилось і сліду.
- Ого, ну й апетит. Що сподобалась наша їжа? Чи ти такий голодний що й стіл би з’їв, хто ж Звідти голодним тікає… на мій, - вона простягнула янголу щойно надкушений бутерброд –зараз іще принесу. Й поки він жував другого бутерброду, Аш принесла на маленькій таці ще кілька таких самих, але на цей раз вже з сиром. Янгол же , на цей раз вже запрошення не чекав, одразу ж накинувся на їжу, час від часу запиваючи все це холодним квасом, заздалегідь витягнутим з холодильника Аш. Коли він скінчив їсти, вона заходилась прибирати, а його послала в ванну кімнату, аби він добре вимився. Потім дістала йому з шафи одяг, що йому доволі таки пасував. Світлі джинси добре сиділи на ньому, а біла футболка добре підкреслювала усі вигини його торсу. Так що з ванни вийшов не янгол а доволі таки привабливий чоловік, просто «лапочка».
- Добре виглядаєш, - мовила до нього Аш, - дівчата тобі проходу не будуть давати.
Крила ж були мирно складені за спиною. От саме з ними і треба було щось робити, аби на вулиці не привертати до себе зайвої уваги, бо то була не абияка проблема. Їх конче треба було сховати під одежею. Але як? Якщо верхню частину крил ще можна було якось запхати під футболку, то знизу пір’я тирчало в різні боки.
- Так. З крилами треба щось робити – серйозно мовила вона.
- А що крила? – байдуже запитав янгол, наче не сподіваючись на відповідь.
- Тільки не кажи, що ти так і підеш на вулицю. Їх треба сховати.
- Навіщо, їх все одно ніхто не побачить, я часто так гуляв, коли бував на землі, ти чого?
- А.. забула, забула, я вже три з половиною тисяч років як мертва, вже забула як воно. Але плащ тобі не завадить. Погода псується. Завтра буде дуже вітряно.
- а що сьогодні робити будемо? –запитав янгол в Аш.
- Сьогодні ти будеш відпочивати й набиратися сил, а завтра.. завтра буде завтра… ходім на дах я покажу тобі місто.
- Ходім. – весело підхопив янгол.
Вони одразу ж рушили до виходу. Вона легко відчинила двері та вийшла, янгол попрямував за нею. Підійматися треба було лише два поверхи по східцях. Аш заходилася коло замка і за мить відчинила його зовсім без ключа. Янгол навіть не здивувався цьому, просто пройшов у відчинені двері й вийшов на дах. Так, це не вікно квартири, навіть таке велике як в квартирі Аш. Все місто було як на лодоні, через те що будинок стояв на пагорбі, оком можна було окинути все місто, яке ділила навпіл широка річка, через неї було перекинуто кілька мостів, а саме місто потопало в зелені, особливо права його частина, якщо дивитись за течією. Яка гарна місцина, дивно що він тут ніколи раніше не бував, хоча, за своє довге життя побував майже всюди. Йому так захотілося змахнути крильми і змити високо в небо, аби подивитися на цю красу згори. Розправив крила. Махнув один раз, Ади трохи піднестися, але одразу ж скорчився від болі і впав на коліна, руками впершись в підлогу. Ще не зажило, тому з оглядом прийдеться трохи почекати. Аш допомогла йому підвестися і вони вдвох підійшли до краю даху. Сонце вже майже закотилося за небосхил, в повітрі трохи підпарювало, передбачалась задушлива ніч, добре що він бачив кондиціонер в квартирі, так що нічна духота їм точно не буде заважати.
- Це твоя квартира? - раптом запитав янгол.
- Ні…
- Так ми що вдерлися в чуже помешкання? Ну ти..
- Розслабся, - лукава посмішка майнула по обличчі Аш. – це квартира мого друга, він поїхав на кілька днів, сьогодні його точно не буде, так що не переживай, ніхто заважати не буде.
Трохи ще постоявши на даху, вони повернулися в квартиру.
- Знаєш, а гарні в тебе друзі, раз так живуть. – мовив ввійшовши янгол.
- Він підприємець, має свою фірму, зараз чогось йому закортіло побути журналістом, як то кажуть «по-совмєститєльству».
- Хи, дивне сполучення, він випадково не вундеркінд?
- Ні, він – романтик, до речі, ти його повинен знати.
- Я? Такого статного… навряд чи.
- Ну й добре раз так, я піду посплю, мовила Аш на півдорозі до спальні.
- Так тільки ж восьма.
- Я дуже стомилась, вибач, завтра доколупаєшся до мене зі своїми запитаннями, а зараз – бай-бай, я спати. Якщо теж захочеш спати – в тебе є диван.
Вона ще на кілька хвилин зазирнула в кухню, а точніше в холодильник, і тільки після того зникла за дверима спальні. Янгол ще якийсь час спостерігав за вечірнім, майже нічним містом, і пішов спати тільки тоді, коли почув мирне сопіння Аш. Ліниво він попрямував на ліжко, чомусь диван йому не сподобався, тому вирішив прилягти коло неї. Якби він знав що буде вранці, то краще б таки ліг на дивані...
