В колонках играет - АпокалиптикаНастроение сейчас - гудЯнгол не став втрачати моменту і одразу кинувся в той бік, схопивши повітря обома руками, наче тримав когось. « - Аш!» вигукнув янгол чиєсь ім’я, і в ту ж мить невидимі руки теж схопили його і одним сильним ривком витягли його з цього світу… він опинився в іншому місці… все було теж саме але водночас інакше, дерева, зруйновані будинки, та ж сама земля під ногами, те саме повітря, тільки небо затягнуте важкими дощовими хмарами, а сильний вітер трохи не збиває з ніг.
- Ну нарешті, от впертий… - засапавшись мовив до нього той, хто його ж сюди і «втягнув». – привіт брате – продовжував відхекуючись, випустивши зі своїх рук янгола і трохи відійшовши від нього. Він був одягнений в чорні широкі джинси та таку ж чорну з подекуди червоними смужками сорочку, з-під скуйовдженого чорно-червоного волосся було видно молоде обличчя, років двадцяти на вигляд, смагляве, з чорними-чорними очима.
- Привіт Аш, - тяжко мовив янгол, - навіщо ти мене сюди затягнула? - він перевів свій погляд на землю, тяжко опустив голову та знов опустився на землю.
- Тобі вже більше п’яти тисяч років, а повівся як дитина – мовила Аш та підійшла до янгола щоб перев’язати рану. Аш була мертвим янголом, точніше вона – колишній янгол. Вона не належить ні до небесної ні до диявольської братії, одна з тих янголів, що добровільно позбулися крил й назавжди лишилися на землі. Одна – з сотень тисяч тих, хто непокірний нікому. Гірших від чортів і безперечно в кілька разів сильніших за інших янголів. Вони – вигнанці, самі по собі, живуть по всіх світах й творять що заманеться. Насолоджуються всим чим можуть і нікому не коряться. Якби хто коли зібрав би їх разом, то вони могли б стати господарями над світом, але із-за своєї різні, вони навіть відокремлені одне від одного. Вони не беруть участі в протистоянні добра і зла, вони просто живуть. Називають себе ж вони – «мертвими», мертвими для неба та для інших, їм немає Там прощення, а в протилежні лави вони поповнюють неохоче. Вони вигнанці звідусіль.
Аш нахилилася до янгола, щоби подивитись його рану, але той одразу ж знесилено впав на землю, знову стиснувши обома руками рану. З неї все ще текла кров. Тоді Аш присіла коло його голови і зазирнула в широко розплющені очі.
- Чому? Навіщо це тобі? – запитала мертвий янгола.
- Я сам... - вимовив янгол, і знову здригнувся від болю – я сам сюди прийшов.
- Що, набридло безтурботне життя? Ну давай підіймайся, допоможу вже тобі раз так – вона взяла янгола за плечі і трохи підвів, так що той тепер сидів на землі. Янгол, в свою чергу, здивовано подивився на неї, але нічого не сказав, лише сперся на руки аби знову не впасти. Аш же відірвала від своєї гарної чорної сорочки кілька тонких довгих клаптів і заходилася навколо рани янгола.
- Чому ти мені допомагаєш?
- А що, думав що я тебе добити зібралася? –всміхнулась Аш, але якось єхидно, лише правим краєчком рота.
- Чому ти витягнула мене зі світу – тяжко продовжував янгол, правда, іноді смикаючись від болі, що завдавала йому Аш, перев’язуючи рану.
- Подалі від добрих очей, зло часто дивиться на світ очима невинних. – знов дивно посміхаючись відповіла Аш. – О, наче скінчив, - заходиласья закріплювати кінець «бинта», завертаючи його під його самого. – Кілька годин протримається, а більше нам і не треба, у нас рани швидко гоються.
- Легко тобі говорити, мертвий, у вас все швидко заживає, і тіло і почуття, хоча ви і такі ж як і ми, але серця, здається, в вас немає.
- Навіщо ж ображати, я йому допомагаю, а він…
- Я цього не просив – відрізав різко янгол, тяжко підвівся і поволі пішов до найближчого дерева, щоби хоч якось вкритися від вітру. Аш попрямувала слідом за ним.
- Просив, не просив, я просто хочу тобі допомогти, звідки стільки гордості – мовила Аш, неначе образилась.
- Звідки треба.
- Скажи, чи ти тепер в чорти зібрався? Навіщо ти вбив Ханаса? - з насмішкою запитала янгола мертва, і знов пильно подивилась прямо в очі янгола, що тепер сидів під деревом, спершись спиною на могутній стовбур старої липи.
- Звідки… звідки ти знаєш? – нервово запитав Янгол.
- Я хоч і безкрила, але все ще янгол. Я, брате, багато чого знаю…
- Я не хотів вбивати…
- Всі ми не хотіли… невже ти ціниш цих нікчемних людей вище подібних собі?
- Ти не розумієш… так не можна… не можна вирішувати кому жити а кому ні, посилати янголів охоронців карати своїх же підопічних, при чому не просто карати а позбавляти життя… вбивати… де жалість… де всепрощення…
- Послухай –перебила його Аш.
- Ні , це ти мене послухай, - продовжував той – навіщо творити, а потім же руйнувати, вирощувати а потім топтати… кругообіг життя… ненавиджу це… мені наказали вбити «свою» людину, маленького хлопчика, йому лише п’ять років, він ще зовсім маленький, я з самого його народження з ним, не раз відбивав його від чортів і злих душ. А мені просто наказали вбити його, я багато разів вбивав, але не дітей, чуєш, не дітей… я не зміг…
- Зате він тебе підстрелив, дитя, ги – гигикнула Аш - Господь знає що робить.
- Ні, не знає, ми воюємо з падкими янголами, за те що вони грішать.. а самі ми не грішимо виконуючи вироки найвищого суду, нашими руками творимо те ж саме зло що й Сатаніїл. Чим ми кращі за них?...
- Ооо, кого ти згадав, ти часом в чорти не зібрався… знов кепкуючи кинула Аш.
- Все смієшся, я ніколи не приєднаюсь до них.
- Але і «нагорі», як кажуть люди, тебе не приймуть.
- Знаю…
- Так що тепер, брате ти такий як і я - мертвий… для всіх… - твердо відповіла Аш , та опустилась на землю під липою поряд янгола – для свіх…