Вона унікальна особистість, що шепоче мені лестощі... вона ховає погляд не тоді коли й інші, вона просто існує, але іноді здається, що лише для мене..

Сірість душі та пожвавленість моїх думок, що прагнуть вирватися на подвір’я де іде дощ - ось що у мене сьогодні в голові. Я, лежачи вниз головою на м’якому дивані, роздивлялася фото, що розсипала на підлозі. На тих пофарбованих папірцях зображено кілька моїх забаганок та дві великих прихоті. Одну з тих забаганок, я нещодавно бачила. Бідна, мені так шкода її й водночас пролітає думка - так і треба їй...
Що до інших забаганок, то вони ніколи не викликали в мене заворот почуттів...і я від цього не засмучуюся.
А ось вже прихіть...
Вона така велика і коли я дивлюся на неї, то мені починає здаватися, що вона скоро переросте в щось набагато більше...
***
три роки потому...
Сірість душі та пожвавленість моїх думок, що прагнуть вирватися на подвір’я де іде дощ - ось що у мене сьогодні в голові. Я, лежачи вниз головою на м’якому дивані, роздивлялася фото, що розсипала на підлозі. На тих пофарбованих папірцях зображено кілька моїх забаганок, які назавжди залишилися у далекому минулому та два великих сенса.
Один вже сенс вже давненько став частинкою моїх думок, а другий...точніше друга...
***
кілька місяців тому...
не сплю, ввижаються всякі страхіття, тому неможу спати...
...від мобільного телефону вже болять вуха, а пальці вже стомилися натискати "Подзвонити"...
все ж таки починаю дрімати... а хоча може то мені сон наснився, що я зависла на телефоні?! Аж занадто реальне те, що я бачу..
а як же воно жадане... саме те, що я бачу..
***
сон, який вижається реальністю...
Вона стояла переді мною в напів прозорій кофтинці, трохи стомлена морським сонцем та мною... на її маленьких плечиках ніби перлинки, поприлипав пісок з пляжу. Ми повернулися в будиночок, що знімаєм, щоб трохи випити білого вина та перекусити свіжо-смачними креветками. Її щоки горіли від мого бажання, яке ніби потрохи починало стихати, але не все одно простягало свої маленьки рученята до її тіла. Вона апетитно дивилася мені в обійми, від чого серце починало калатати ще з більшим стукітом чарівних золотавих молоточків. Щось примушувало дивитись на неї, але очі вже починали боліти від її яскавого сяйва... все ж янголи сяють, повір! Їх сяйво важко побачити, але, побачивши, будь обережним, адже можеш обпекти сітківку свого ока...
Зайшовши до невеличкої кімнати в якій ми "притусувалися", вона впала на м’яке ліжко розгорнувши руки, ніби простягнула їх до сонця. Яскрава усмішка, яка осліпила мене, змусила підійти й поцілувати її. Не те, щоб я цього не хотіла, просто моє тіло вже стомилося кохати янгола. Я налила вина, простягнула свіжо-смачні креветки й запитала:
- Тобі добре зі мною?
Відповіді на це питання я чомусь не почула. Саме в цю мить у вирій моїх думок закралося жорстоке відчуття, що це все сон. Її губи рухалися, щось відповідаючи... Я почала намагатися зрозуміти що вона каже, читаючи з її солодких губ. Але нічого не виходило.
Через деякий час, я зрозуміла, що вона мені розказує про когось..
В одну мить до мене з заду підкрався хтось й схопив..навіть не один.. Лише згодом, коли я обернулась, я зрозуміла, що це Злість та Ревнощі. Обернувшись, я вже не побачила ні самотнього будиночка, ні м’якого ліжка, ні вина, ні смачно-свіжих креветок, ні янгола...
Переді мною залишилася лиш приємно-тепло-м’яка ковдра з країни Кохання, що самостійно намагалася мене вберегти від Злості та Ревнощів. Ця боротьба не залишала мене протягом кількох годин, днів, років...Мені вже почало здаватись, що війна тягнеться вічність...
Моя спина вже вкрилася товстим шаром криги, а спереду вже трохи припекло, але не боляче, а навіть приємно.
***
реальність...
Яскравість душі та рухливість моїх думок, що прагнуть вирватися на подвір’я де вже протягом кількох днів світить сонце - ось що у мене сьогодні в голові. Я, лежачи вниз головою на м’якому дивані, роздивлялася фото, що розсипала на підлозі. На тих пофарбованих папірцях зображено моє минуле та моє теперішнє.
Ніби на вагах Феміди збалансувалися вони двоє - частка мого життя та мрія мого німого існування. Вони палко кохають мене і це почуття взаємне. Я не можу не мріяти, а якщо я мрію - я живу. Життя стає нестерпним без мрій, але й одними мріями прожити не зможу.) Я вас кохаю...