Був ранок....вона прокинулась з посмішкою на вустах, і зі сльозинкою в очах. Посміхалась вона, бо їй приснився якийсь незнайомець....але коли він взяв її за руку, вона відчула шалене серцебиття....його ніжний дотик і його глибокі голубі очі.А сльозинки на очах, були від того, що це був тільки сон....

        Настала весна....був ясний суботній ранок квітня, все ожило від зимового сну. Прокинувшись вранці, вона відчула незвичайний душевний спокій і щастя. За вікном весело щебетали пташки,вночі йшов дощ....і тепер сонечко яскраво вигравало в калюжках....

        Її найбільшим заховленням була фотографія. Вона любила ловити емоції людей, їх настрій і почуття.....адже кожна фотографія – це доля секунди сповнена яскравими кольорами певного моменту.

        І ось цього прекрасного весняного ранку, вона вирішила піти і подивитись на світ через обєктив свого Nikona. Фотографувала все що, траплялось на її шляху. Проміньчики сонця. Кумедних голубів, які купалися в калюжках теплого дощу, вулички,сповнені красою свого міста, і як їй здавалось чарівно натхненні весною. Проходячих повз людей: хтось з них посміхався, хтось про щось серйозно задумався, хтось за кимось сумував, а хтось просто був щасливий. Особливо вражає дитяча безтурботність і щирість, від якої сама світлина усміхається. Закохані пари, які юрмляться на лавочках у парку, і розмовляють не розмовляючи. І небо...на якому нізвідки почали юрмитись хмаринки.....і з яких почав накрапати дощик.

        Вона заховалась у невеличкій альтанці.....і знову почала спостерігати за людьми, які почали втікати і ховатись від дощу. Одні відкривали свої різнокольорові парасольки, інші ховались під своїми портфелями.....а молодим і закоханим було все одно, що вони промокнуть.....

        І тут отак спостерігаючи за цим життям через обєктив фотоапарата, вона побачила очі......глибокі голубі очі....

        Наче грім серед ясного неба......ї серце шалено забилося.....в голові затуманилось і водночас переплутались ввсі думки. Вона згадала той давній сон.....ті відчуття і очі.Їх не можливо було забути.

        Він біг під дощем, шукаючи де б сховатись, не пройшло і хвилини, як він стояв біля неї....щось говорячи....але вона вже нічого не чула...окрім свого серцебиття.....світ закрутився....в очах все попливло....

        Прийшовши до тями, вона відчула чийсь дотик.....такий ніжний, теплий і знайомий......серйе її дальше продовжувало шалено битися.Розплющивши очі, вона знову побачила неосяжну глибину його очей.....в якийх читався переляк і неспокій. Вона відчула....ще це був Він. Її незнайомець.....її сон......її марево. Але він був поруч, і ніжно тримав її за руку. Це убло її щастя, яке вона зннала, що нікуд не відустить. Від тоді Його очі назавжди залишились на тій весняній фотографії і в її серці....