Встаю я зранку в сьомій ранку,
беру я з тумби пива банку,
під нею з алгебри конспект,
включаю мОзги - йде сonnect...
Іду я своїм коридором,
шукаю кухню п’яним оком.
Мене несе голодний шлунок,
де холодильник? блін... придурок...
Згорів нещасний холодильник,
на нього змОчився Напильник.
Напильник - це моя собака,
така вухата та блохата.
Іду збирати я портфель,
між ділом лізу до кишень,
шукаю розклад на сьогодні,
а розклади в нас нині модні.
Ось перше пара,
двох немає,
і знов на пару -
задовбали.
Тож я збираю зранку сумку,
знаходжу книгу, зошит, ручку,
з похмілля тяжко розібрати,
що всумку треба запихати.
Навчання в вірші я пропущу трохи,
бо нецікаве воно зовсім
Скажу одну цікавину -
попутав розклад я на п’ятницю.
Дзвінок, о довгожданний, о коханий,
ти для студента наче мати:
одразу згадую я хату,
й сім’ю свою усю кохану.
Прийду в общагу, піднімуся,
Йду в коридорі - моя Пуся.
Мені говорить, щось дурненьке,
та я прикидуюсь глухеньким.
Зайду в кімнату, розивлюся,
на ліжечко своє ввалюся,
перечитаю зошити на завтра,
засну я без ніякого азарта.
та день шалений не скінчився,
а лиш почався, закрутився.
Вірвалися в кімнату сотні
таких як я, таких самотніх
із пивом, музою, й дівчата,
також прийшли до мене в хату.
Ми знов почнемо весилитись,
завдання тут одне - напитись,
то ж будемо виконувать накази,
забувши, що чекає завтра.
