Та сподіваюся...:)

В колонках играет - BioNik "L'amour De Trois"

Зрозуміла, що таке майбутнє минуле, це те, що зараз, сьогодні...:)І раптом стало так смішно і весело, що почала стрибати і бігати по травичці(добре хоч вахтерша дому, біля якого я бігала, лагідно попросила піти, а не з віником вийшла...), а тепер от знову трохи сумно, але це все від тієї літератури, що сьогодни прочитала.:)

В колонках играет - Н.Три "А ти відлітай..."
Настроение сейчас - хвилююче

Придбала собі журнал МОЛОКО і була справді вражена. Такі цікаві статті! НАвіть про нецікаві речі цікаво читати, вдивлятися в фото Кошти, сміятися над словами Егора і дивуватися, як він легко і незвичайно описує такі простенькі події як смаження сосисок біля озера о другій годині ночі чи події в Каховці. А чого варте інтерв*ю з Карпановим! Трохи нагадує наші розмови з Катрусею, коли і їй і мені не дуже добре, - без змісту, простий набір слів, схожі на гру в асоціації, але такі смішні, розмови, що дають перепочинок мозку і душі. Відтепер чесно буду купувати це видання, не зважаючи на те, що за тоненьку купку папіру вимагають 4 гривні(це з тижневою нормою в 10 ;)). Бо це чудово, коли люди пишуть так, як відчуває серце, коли можуть не обмежувати себе в своїх словах і думках.

В колонках играет - The Rasmus "Time to burn"


Відпусти
Так хочеться плакать
Лити сльози солоні,
Тільки варто відчути –
Я у тебе в полоні.
Жити знову жадаю,
Відпусти мене, любий.
Замість шляху до раю,
Пекло бачу усюди.
Осінь слухати вміє,
Тут лишитися варто.
Кайдани я розірву,
Це вже дійсно не жарти.
Хай розірву я тіло,
Душу із кайданами,
Серце вже полетіло,
Допоможу сльозами.
Я у тебе в полоні.
Дихать знову не можу.
Відпусти, я благаю,
Свою „зірку пригожу”.

Щось такі дивні почуття в мене сьогодні...

В колонках играет - С.К.А.Й. "Комплекс"
Настроение сейчас - як в білої хмаринки

Як дивно, - зустріти тебе, і зрозуміти, що так і мало бути. Як дивно, - знати людину дві години, і шаленіти від її дотиків. Як дивно, - просто і легко дозволити себе цілувати і відчувати, що так буде завжди... Ніколи... Ніколи не було такого. Це ніби тебе накриває великою, теплою ковдрою, що глушить усі звуки, світло, і залишає лиш тепло, ні - жар твоїх обійм! Як дивно, - так і не вимовити ані слова. Хіба вони потрібні коли є очі? Коли є руки і тремтіння від дотику? Коли є ти і є я... Коли темне небо над головою світиться мільйонами зірок, що ще не зійшли. Коли поцілунок - єдиний спосіб дихати, жити, існувати...
Як дивно, - чекати на зустріч тиждень і ігнорувати один одного весь день... Робити вигляд, що нічого не трапилось, і ми класно розважаємось з друзями, що мені не сумно, що вгорі все таке ж синє... Тобі теж було сумно? Тобі теж було боляче? Я не бачила твоїх очей і не підіймала своїх. Так і має бути. Адже це чудово, що в нас з тобою була маленька Галактика з незапаленими зірками, що в нас було тепло, що було море твоїх очей, і що все це не згасне для мене. Це чудово. Це дивно...

Настроение сейчас - пригнічене

За що мене облили брудом? Хіба зробила щось погане? Хіба була з нею злою, поганою? Моя подруга, яку я довгий час вважала найкращою, розпускає за моєю спиною чутки, що я шльондра і таке інше. За що?! Вона ж знає, що це не так, знає, що це не правда! І каже так просто, в розмові... Як взагалі можна сказати щось таке... І я не знаю, що робити. Плакати? Сваритися? Кричати, битися, виправдовуватися? Ніколи... Якщо вона так думає, нехай. Головне те, що є інші люди, які вірять мені, які мене люблять. Я так вдячна їм, що вони є. А з нею я просто не буду спілкуватися, нехай думає, що хоче...

В колонках играет - Плач Єремії - Вона

Як важко вчитися в класі супер творчих людей! І самій бути творчою людиною. Такі люди егоїстичні, вони постійно потребують уваги к своїм здобуткам і творам і потрохи забувають дивуватися творам інших, перестають звертати на них уваги, прокручуючи в голові нові рими, мелодії, картини чи прекрасну прозу. Як важко зізнаватись, що і сама така! Все частіше ловлю себе на тому, що хочу перекричати когось, показати, що набагато краща. Було б чим хвалитися... Як це по дурному. Чому цей світ складений з протистояннь та змаганнь? Та тільки спробуй не змагатися, не перекрикувати - вмить забудуть, з'являться інші генії, інші зірки. Тому скільки б не писала, як би не любила свої вірші, завжди залишусь позаду. Бо зупиняюсь, бо не хочу глушити когось криком, бо це все мене втомлює. Боріться, верещіть. В мене будуть мої вірші, мої думки, тільки мої. Що вам до них? Кричіть...

В колонках играет - Океан Ельзи "Сьогодні"

Черговий вірш, написаний в сумну ніч.

Шукаю в темряві руками,
Знову не можу знайти.
Криком кричу роками:
Де же ти, де, де ти?

Пішов, не прийшовши,
Залишив назавжди.
Паром на склі…
Не скажу тобі правди.

Та правда у тому,
Чого я так хочу.
Тебе, уявляєш?
Це мрія дівоча.

Побачила в сні,
І навік покохала.
А ти не прийшов,
Я самотньою стала.

І вже не прийдеш,
Ти лиш подих на склі.
Назавжди підеш,
Не прийшовши сюди.

Я буду кохати
Завжди лиш тебе.
Я буду чекати…
Залиш вже мене!

Якщо зараз підеш
І зникнеш з думок,
То, може, живою,
Злечу до зірок.

Чи знов покохаю?
Чи знов полечу?
Як знати не буду
Природу твою?

Забуду про тебе,
І знати не буду,
Та поряд із тим
Я жити забуду.

Бо нащо життя,
Як тебе не кохати,
Не плакати в сні,
До зірок не літати?

Пішов, не прийшовши,
Залишив назавжди,
Мене не знайшовши.
Та я буду кохати…

Если разобрать вас на части, то вы состоите из

бесконечный путь, лужайка возле дома, лязг мечей, цветные сны, оставляющие больше впечатлений чем реальность, оборотни и вурдалаки

Пройти тест

В колонках играет - Холодне сонце "Поховай"

Писати вірші... Це важко, чи легко? Раніше, коли я намагалися писати вірші російською мовою, в мене нічого не виходило. А так хотілося! Адже кожна дівчина мріє писати вірші, пісні, а ще більше - отримувати вірші, написані для неї. А в мене не виходило... І тут, раптом - С.К.А.Й. Певно, це і раніш сиділо в мені, але пісні цього гурту стали поштовхом, ні, відром холодної води на голову! Пам*ятаю, я тоді сиділа півночі на кухні сама і писала, писала... І не російською, - українською. Слова просто линули на папір і було так гарно...
Тепер зі мною завжди зошит, в якому я записую вірші. А ще, він допомогає мені тішити себе та свій егоїзм - я даю його читати іншим і потім, з тихою усмішкою слухаю добрі, схвальні слова. Та, може, я маю на це право?
Нещодавно, моя подруга Віка написала твір, на тему "Вірю в майбутнє твоє, Україно!". Вона гарно пише, і слухати її було цікаво. В кінці твору вона перелічила деяких своїх знайомих, яких вважає талановитим майбутнім України. До цих героїв потрапила і я. Як же мене здивувало порівняння моїх "ніжних віршів" з віршами Лесі Українки! Це мене втішило і водночас засмутило. Чи можу рівнятись? Чи досягну коли-небудь того рівня? Чи буду відома й всіма любима? Навряд чи. Хоча з іншого боку, хто вирішує, кому бути відомим, а кому ні? Хто вирішує і ставить ті самі рівні та планки? Леся Українка мала вірші про кохання, я їх теж маю. Хоча, може, щоб бути відомим поетом, треба в віршах оспівувати кохання, я ж за ним плачу...

В колонках играет - С.К.А.Й. "Тебе це може вбити"

1. П’ять найулюбленіших речей в моїй кімнаті:

- Стіна. На ній висять плакати з моїми улюбленими виконавцями, фотографії і все, що близьке серцю.

- Лампа. На ній висять мої стрічки та чарівна шляпа.:)

- Полички з книгами. Там стоїть моя колекція фентезі і просто улюблені книжки.

- Ще одна лампа - соляна. Всі, хто приходить до мене в гості, вважає своїм обов*язком її облизнути...:)

- Шафка з усіма моїми причандалами - всім, що вже стільки років зберігаю.

2. П’ять найвірніших друзів в моєму місті:

- Сашка. Вона хоч і не завжди поруч, але сама, сама!


- Юля. На неї завжди можна покластися, довіритися, ніколи не покине...



- Гліб. Вірний, близький друг, перше сильне кохання , яке перетворилося на справжню дружбу.

- Ваня, ще один дуже близький друг, котрому можу розповісти все і все ж вислухати.

- Настя. Моя сестра і мій друг:)



3. П’ять найкращих пісень в моєму плей-листі (на цей момент):

- Холодне сонце "Зникле у сні"


- Плач Єремії "Коли до губ твоїх"


- С.К.А.Й. "Зникаю"


- Холодне сонце "Забери мене"


- С.К.А.Й. "Пісня перша"


4. П’ять людей, які повинні це заповнити у своєму щоденнику:

В мене й знайомих-то всього три...

Киянка Марьянка


Ruten

Insane Freak

В колонках играет - Холодне сонце "Зникле у сні"

Іноді я, як навіжена... Це все від думок, від нероздільного кохання в серці, від марних сподіваннь. О, якби людина, яку я кохаю, була поряд! Я все зробила б для нього! Нехай би він навіть не кохав мене, просто був поруч, вважав би мене другом... Але його немає. І ніколи не буде, бо він - лиш сон. певно треба піти в аптеку та купити собі пляшку снодійного, буду засинати на всю ніч і нічого не бачити уві сні, нікого... Та це треба було зробити раніше, ще до того, як я побачила його... Чому так трапляється? Чому варто лише побачити людину і загубити серце назавжди? Тепер не живу, лиш існую, яскраво, бризками світла, але лишень існую, поки не прийде він. Одного разу, зовсім нещодавно, мені раптом здалося, що я бачу його у натовпі, десь попереду. Ненормальна... Я щосили побігла вперед, мені здавалося, що ось він поверне голову з цим темно-каштановим волоссям та я побачу рідні, кохані карі очі та трохи сумну посмішку! Він повернувся... Я залишилась стояти на місті, захекана від бігу і ледь не плачучи, бо це був не він. Нащо було бігти? Адже знала... Але так хотілося... так хотілося! Вірити, що мрія справдиться, що все стане так, як треба, що він прийде, знайде, почує, побачить і залишиться...
Все, досить соплів! Це ж люди читають... Та, в будь-якому разі, це мій щоденник, і моі сльози, кому не подобається - геть!

Оце так так, круто... :)Де ж ви, чоловіки для яких я ідеал? Нема...;)

В колонках играет - С.К.А.Й. - Зникаю
Настроение сейчас - першо-весняне

Ось і весна... А на дворі сніг, заметіль... Сьогодні, йдучи до дому, я купила собі в автоматі гарячий шоколад, і маленькі, дрібні сніжинки падали в нього і дуже швидко танули, розчинялися. Я не вбачала в цьому якоїсь глубокої філософської думки чи підтексту, на це просто було цікаво дивитися. Так само цікаво, як ловити великі пір'я снігу, поволі опускати ложку з цукром в чай, спостерігаючи як він зникає під навалою води, чи довго крутитися на місті, а потім впасти на траву і дивитися як небо танцює над головою. В навушниках грала пісня "Холодного сонця", а мені хотілося скинути куртку та бігати і сміятися під цим снігом. Адже на дворі знову весна - моя улюблена пора року. Свіжа, шалена, швидка, невмируща, вічно молода! Ми всі так чекали на неї...

В колонках играет - Холодне Сонце "Там, де я"
Настроение сейчас - мінливе

Люди... Які вони цікаві, усі такі різні! Кожен з них особливий, єдиний. Я також особлива. Моя особливість в тому, що я - посередність. Звичайнісінька собі посередня посередність. І це вже само по собі дивно. Звичайно, моїй достатньо егоїстичній та самозакоханій душі кортіло б виділятися, бути надзвичайною. А я просто над звичайна. Та не будемо плакати, в кінці кінців, і в мене досить цікаве життя, я енергійна, тому постійно прагну діяти, і намагаюся не помічати марність цбого. Я маю багато друзів, і всіх дуже люблю. Вони та моя сім'я - найдорожче, що я маю в цьому житті. І все одно, кожен день в мене таке почуття, що я все роблю марно, метушуся, бігаю, і не маю нічого в результаті. Я нічого не знаю, вірніше, знаю дуже мало, і стільки ж можу... Та хіба це перепона для пустоголового щастя? Будемо щасливими, забудьмо все, про що не можна забувати...

В колонках играет - Мері - Ромео
Настроение сейчас - мрійливе

Щось дивне, надзвичайне є в цьому світі. Я досить часто це помічаю. Зазвичай це відчуття ховається за денними проблемами та сірісьтю хмар, але іноді, раптом, я підіймаю обличчя до неба і бачу... Бачу казковий сніг, що пір'ям падає до моїх ніг і на моє волосся, бачу срібне небо вгорі і яскраві очі перехожих. Зима... А потім яскраво-зелені дерева. Ця зелень настільки свіжа, що очі не можуть їю напитися! А свіжий вітер, що дме в обличчя, що доносить бризки ніжно-блакитного дощу! І цей запах! Чарівний запах весни... А потім жовте сонце вгорі, гарячий пісок і синє море внизу і вгорі. Літо не моя улюблена пора, але і воно має свої переваги: солодка полуниця, черешня, темінь теплих ночей і танці на піску до ранку... Осінь...Яскраве листя, знов небесна свіжість, але вже інша, сумна і щаслива одночасно, ніжна і трохи похмура... Це все світ. Мій світ. Твій світ. Він чудовий.

Привіт, сонце, зорі, небо. Я скучила за вами. Як же не вистачає вас у сірі дні, коли всі йдуть, опустивши очі, дивлячись вниз, безрадісно, безнадійно... Світіть для мене! Хоч сьогодні, хоч один раз, але світіть..