Самотність. Відчуття страху перед своїми власними думками. Сижу занурившись в ковдру і думаю. В тебе ніколи намає часу, завжди зайнятий... тільки для меня. Я сліпа й не хочу бачити очевидного.
Інший не менш зайнятий. Думає про іншу, а я іноді згадую про нього. Цікаво як часто він про мене думає.... сама собі і відповіла.
Ці дві людини дорогі мені, моє життя крутится навколо них вже 3 роки, ніяк не можу винирнути з цього замкнутого кола. Може колись.. смішно ... пройшло 3 роки... коли?? Кажуть час лікує... не видно

Зявляються червяки та їдять мій мозок, вони обливаються слиною, ковтаючи найсмачніше... частину яка відповідає за почуття. Все я людина без почуттів, але з червяками в мозку. Все добре, нарешті стала така як всі. Хеппі енд?
Без відчуттів я перетворююсь на машину, механічну людину в якої життя великий квест що вона виконує кожен день, починається він з ранку і триває до ночі, спочатку потрібно в жестяній коробці що рухається під землею добратися місця де ти кожен день морально розкладаешся, поруч з тобою сидять схожі... вони всі однакові.... ти повиннен просидіти до вечора й робити одноманітні дії, ця частина квесту на витривалість. Далі повернення до "дому". Там на тебе чекає інше бідне створіння яких називають чоловік або дружина, воно невдоволене, і ти ніяк не можеш зрозуміти чому, але все очевидно в мозку сидить купа червяків... Починається сварка... Наступає ніч. Квест сікнився. наступає ранок. Квест...
Так живуть створіння які відмовилися... впустили в голову їх... Тепер у світі купа нещасних створіннь які живуть для того щоб вмерти...

Я зможу, я не така. я інша. не хочу більше нікого.... є тільки я .... я найголовніше що є в цьому світі, я - для себе. якщо хтось буде поруч я буду рада якщо ні, буду не менш щаслива. Я - мій Всесвіт...