Навіщо я не дозволила йому себе вбити. В котрий раз після сутички з ним я залишаюся жива, змотана, побита але жива. Так я хочу пити, потрібно знайти десь воду, наче перший раз у лісі, аж смішно. Потрібно взяти себе в руки. Сіла спираючись об дерево, загорнувши себе крилами, які ж вони пошматовані... Сподіваюсь через пару днів відновити сили. Що ж мені скаже вчитель, адже попереждав вже в котре не зв’язуватися с Магоном, а я дурна лізу сама в пекло.
Починаю потрохи засинати, дерево ділится зі мной свовею енергіею, дякую деревце, бачиш як мні погано. Як би ж то біль був тільки фізичним явищем, так в мене ж сердце кров’ю обливаеться.
Все сплю. Поринула в глибокий здоровий сон на свіжому повітрі. Сниться стрімке падіння, нічого не можу розгледіти, хочу взлетіти аби не розбитися, та крила мене не слухаються, я продовжую падати. Починаю розмахувати руками, намагаючись за шось зачипитися аби зупинити це падіння, в мене починае вже в голові паморочитися, так треба прокидатися. Агов, Ален-Єль прокидайся, прийди ж ти жо тями чорти б тебе забрали, що ж с тобою діється.... Мабуть наша прогулянка забрала багато сили, що ж... Будемо чекати коли вже гепнемося об Землю. Здрогнулася та відкрила очі, невже я приземлилась, в голові досі відчуття вільного падіння. Оце ж так катування я для себе придумала. Спрага досі мучить горло, треба зібратися з силами та дістатися нарешті джерела. Стаючи на трямтячі ноги я роблю крок за кроком, так не падай, тільки тримайся. Йду сціпивши пошкрякабі пальці у кулаки.
Добре що я у лісі і мене ніхто не бачить у такому стані, тут я швидше відновлюсь. Минаючи величезні дерева я виходжу на галявину перед джерелом. Кажуть воно цілюще, непогана нагода перевірити. Вода в ньому така прозора, така чиста, так хочеть скупатися. Ну що ж, нащо себе стримувати, напившись жадібними ковтками псевдоцілющої води, скинула з себе весь одяг та пірнула у кришталеву гладь джерела. Кожна клітина мого тіла відчуваеє прохолоду та полегшення, я ще більше набираюся сили, відчиваю вневдовзі все прийде до норми. Люблю знаходитися під водою, відчуваю себе невагомою та вільною, мабуть саме такі відчуття при польоті, але мені ще недано цього відчути. Вже всі учні мого віку опанували це вміння, чому ж це я пасу задніх. Це все після того випадку, як би не він, все б було інакше. Ось і ще одна причина щоб його ненавидіти.
Винирнувши з води прямую непоспішаючи до берега, починає сутеніти, забарилась ж я з цим купанням. Сили вже майже відновлено, вода виявилась дійсно цілющою. До завтро я думаю вже цілком зможу повноцінно тренуватися, вчитель Джунс-Тель терпіти не може коли я виснажена не від тренування а від задоволення своїх амбіцій. Сподіваюсь ще ніхто не знає про сьогоднішній бій, щось нехочится знову чути, «Ален-Єль, невже знову, коли ти подорослішаешь, зрозуміешь що то за тварюка цей Магон, він водить тебе навколо пальця, а ти ведешся. Куди поділися твої мізки і все таке, в такомі дусі». Все я прекрасно розумію, та я не можу вибрати ніяк, не можу зрозуміти чого мені треба. Наша з ним ворожнеча закінчиться тільки тоді коли ми повбиваємо один одного. Він же сильніше мене чому б йому не покінчити зі мною раз і назавжди, нащо зі мною гратися, вбив би та й все. Виходить я йому потрібна для чогось...
Так гидко згадувати як я програла йому. Як він вибив зброю в мене з рук, а потім приставивши мені свого меча до горла, підійшов та облизнув мені щоку, нахабно посміхнувся ті зі словами ще побачимось полетів геть. Ррр ненавижду його...
