Ура! Наконец-то они у меня есть! И не один, а целых семь! Уникальные свидетели сохранившихся традиций, отображающие восприятие мира народами Карпат, благополучно дожившие до нашего времени, не утратившие силы, настоящее сокровище для этнографов и религиеведов.
Отчего такой восторг? Да я сама их года три искала, и нашла, как всегда это бывает с сакральными предметами, просто чудом. Перед католической Пасхой, между прочим.И где - во Львове, куда, я думала, во множестве стекаются такого рода поделки со всей Западной Украины. Ан нет! Всего один-единственный продавец предлагает их на сувенирном рынке, историк по образованию, который сам посвятил лет тридцать поездкам по селам и сбору материала о згардах. Я думала, они лишь антикварные сохранились - а оказалось, до сих пор есть мастера, которые делают згарды, как и в давние времена, из меди и бронзы.В сети на запрос об этих штучках есть лишь краткая справка в "Википедии", но даже картинки нет ни одной! Если хотя бы раз сам не увидел,что это такое - представить только по описанию трудно. Так что - уникальные фотографии, сама делала.
Згарды (в единственном числе "згард", мужского рода) - это обереги в виде специфической формы крестов, которые по аналогии с христианскими, называли мальтийскими, тевтонскими крестами.Об этом я в первую очередь спросила пана Игоря, продающего згарды сегодня.Но, как мне пояснили, згард - это не суть христианский крест, хотя на них даже бывают изображения распятий. Это дохристианские обереги, к которым церковь относилась довольно неодобрительно. Поэтому женщины носили згарды в виде нагрудного украшения, по несколько штук, что бы не вызывать подозрений (под рубашкой при этом могли спокойно носить нательный христианский крестильный крестик), а у мужчин были кольца с подобный же символикой. Большие згарды с распятием назывались "гадзивськи" - потому что носили их "гадзы", то есть очень зажиточные и уважаемые поселяне.


Вот они, мои "прелести" :)


Згард отличался от христианского креста наличием небольших круглых выступов на краях крестовидных лопастей. Разной формы згарды имели отдельные названия, иногда понятные, иногда не совсем.

Это "вышиванка".

Это "хатка".

Этот называется "тевтонский крест".

Мне больше всего нравится згард в виде свастики, или как говорят гуцулы, соляриса.Ну какой же он гармоничный и самодостаточный, и вмещает, кажется весь космос!


Дарили згарды девочкам обычно впервые в шесть лет, но не в день рождения, а в день "уродин" (ударение на "и"), то есть, именин по-русски. Этот згард надевали на шею в единственном числе, а на следующие именины дарили уже парные, одинаковой формы обереги и размещали по бокам от первого. Со временем, количество оберегов росло и в украшении они ложились уже не в один, а в несколько рядов. Получалось целое колье, выполнявшее в первую очередь защитную функцию.
Еще про згарды, о том как менялась их форма и наслаивались христианские символы - статья "Гуцульські прикраси" Ярослави Ткачук і Марії Кубік :
"Орнаментика гуцульських прикрас, як і інших видів народного мистецтва гуцулів, наскрізь пройнята елементами древньої, дохристиянської культури. Тут, у малодоступних горах до ХХ ст. збереглися традиції старослов’янського мистецтва. Джерелом орнаментальних композицій гуцульських прикрас був древньослов’янський солярний культ, який оспівував первісне хліборобство і скотарство, де вирішальним фактором вважалися животворна сонячна сила. Символ сонця став емблемою добробуту і благополуччя, і для населення українських Карпат, яке до наших днів зберегло немало магічних вірувань, у ті далекі часи цей символ широко використовувався як оберіг. Саме тому різноманітні інтерпретації солярного символу так часто використовують гуцульські майстри в декоруванні прикрас.

Кресты на деревянной церкви в Карпатах с явными "солярными" приметами.

З плином часу солярні знаки поступово удосконалювалися набували різних атрибутів, виступали в різних сполученнях з іншими зображеннями. Народне мистецтво Гуцульщини існувало довгі віки. Воно жило і розвивалося, творилося у нових формах, які відображали новий зміст життя.
Особливо яскраво в гуцульській орнаментиці прикрас відбився період древньої Русі з характерним для нього процесом християнізації і боротьби з язичеством. Цей процес не був раптовим. Він тривав дуже довго і виразно позначився у народному мистецтві поступовою асиміляцією старої язичеської символіки з новою християнською. Християнство могло ввійти в народні маси лише пристосувавши (нерідко асимілювавши) свої поняття, свої образи до язичеських понять і образів, яких міцно тримався народ.

Христианский крест обьединенный с солярисом-свастикой, хранится в музее одной из церквей в Карпатах.

Гуцульские поделки из дерева.
Асиміляції, в першу чергу, підпадала саме солярна символіка, що виражалося в злитті сонячного диску з хрестом — головною емблемою християнського культу.
Найбільш яскраво цей процес простежується в гуцульських металевих нагрудних прикрасах - згардах, які складаються з одної чи з двох (і рідко — з більшої кількості) низок дисків або хрестів. Для з’єднання згард служать так звані чепраги — дві, переважно круглі, пластини, оздоблені карбованим або ажурним орнаментом.
При першому погляді на згарду впадає в очі диспропорція між розмірами чепраг і згард. Чепраги, як правило, мають великі, зовсім невиправдані їх утилітарною функцією, розміри. Деякі з них досягають 6-7 см. у діаметрі, що говорить про їх особливе місце серед нашийних прикрас. Чепрага — сонячний символ — мала охороняти людину від злих духів. В центральній частині декору чепраги в більшості випадків розміщуються різні варіанти солярної символіки: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, шестираменна розета, концентричні кола тощо.
Ту ж саму роль відігравав архаїчний тип згард, які складалися з круглих, сонцеподібних медальйонів, схожих на чепраги, прикрашених шестипромінною розетою або іншими подібними солярними емблемами. Характерною рисою таких згард є вписування в коло їх дисків рівноконечного хреста з чотирма малими колами між його раменами. Ці хрестоподібні мотиви, маючи дохристиянське походження, були солярними знаками.
Але поступово, крок за кроком, дисковидні солярні знаки в згардах набувають хрещатої форми. Спочатку до дисковидної пластинки додаються чотири хрестовидно розміщені кружки, далі ці додатки ускладнюються і збагачуються у своїх формах. Сонцеподібні диски у згардах замінюються хрещиками — хрестиками з рівними раменами, проміжки між якими заповнювалися променями. Хрещики, як правило мали однакову форму і розміри. «Згодом хрести втрачають рівнораменність: одне з рамен стає довшим і хрест набирає вже специфічної християнської культової форми. Саме на хрестах такого типу з'являються рельєфні розп’яття з рисами примітивної пластики. Але й такі суто християнські хрести ще мають на собі багато залишків язичеської символіки. Так, на кінці рамен цих хрестів часом зустрічаємо солярні розети або кружки.» Такі хрести служили як частиною згард, так і самостійною прикрасою. Їх носили переважно чоловіки (рідше жінки) на ланцюжках —ретязях. Ретязі в залежності від техніки виконання мали такі фoрми: круглі, плоскі, довгасті плетені, перевиті."
И еще про кольца, которые у гуцулов тоже имели особое значение(из той же статьи):
"Окрему групу гуцульських прикрас складають персні і обручки, відлиті з латуні, бакунту і нейзільберу. На Гуцульщині були поширені два типи перснів: для носіння на руках і для спинання нашийних хусток, які дарували дівчата хлопцям. В обох випадках вони зв'язані ідеєю шлюбу. Їх орнаментика багата символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервного життя, продовження роду, оберігання сімейного вогнища.
Зовнішня поверхня обручки прикрашались рельєфним або гравірованим орнаментом. Останній, як правило, складався з пари ромбів, в які вписані солярні хрести, або солярні кружки. Іноді ці солярні знаки з'єднані в одну фігуру. Виходячи з обрядового призначення перснів, можна гадати, що такі зображення символізують шлюбну пару - подружжя.
В інших випадках до двох кружків, що в ромбах, додається ще два кружки між ромбами. Така орнаментальна схема широко вживалася в декоруванні гуцульських прикрас, виступаючи як варіант солярного хреста. Існує гіпотеза, що цей знак є символом новопобудованої хати. В такому разі це зображення цілком збігається з шлюбною ідеєю нового господарства молодого подружжя. Такий прийом оздоблення персня міцно зберігається і в сучасних гуцульських виробах.
Цей орнаментальний мотив часто зустрічається на перснях у формі кільця, що розширювалося та потовщувалося у верхній частині, переходячи у прямокутний щиток. Персні з круглим щитком декорувалися орнаментом, який повторював солярні мотиви чепраг: шестираменні розети, солярні хрести, концентричні кільця, промені тощо. Орнамент гравірувався і доповнювався кольоровою замазкою, що імітувала емаль.
Серед гуцулів був поширений перстень з рельєфним зображенням голови злого духа “арідника”, що мав оберігати власника від темних сил. Народну культуру гуцулів влучно охарактеризував М.Коцюбинський: “Гуцули — найоригінальніший народ, з багатою фантазією, з своєрідною психікою. Глибокий язичник, гуцул все своє життя проводить в боротьбі із злими духами, що населяють ліси, гори й води. Християнством він скористався лиш для того, щоб прикрасити язичеський культ”.
Ось чому обручки, персні, як і інші види прикрас з притаманними їм архаїчними рисами, користувалися серед горян великим попитом. Вони були невід'ємними атрибутами святкового та весільного одягу. Тому народні умільці Гуцульщини з великою любов'ю виготовляли ці прикраси, вкладаючи в них свою творчу фантазію. Гуцульські прикраси є чудовими зразками народної творчості, які свідчать про великі художні здібності народних майстрів Гуцульщини. Яскравим доказом цього є колекція Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського, що зберігає велику кількість зразків різноманітних видів гуцульських прикрас, починаючи з XVII століття."

Інформаційно-довідкове видання
"Коштовне та декоративне каміння"
№ 1 (23), березень 2001, с. 23-28.
В заключение скажу, что какой-то специальной литературы, где можно было бы вдоволь начитаться о згардах - не существует.