Олена Степова

24 квітня 2015 рік

Що є люди навколо тебе? Лише дзеркала в які ти дивишься. Що в тобі, то й в людях. Ось ти кривишся, передражнюєш, шаленієш від люті, або дивишся зверхньо, немов тебе Бозя в пуп’янок поцілував. І що? Хтось більш зверхньо дивиться на тебе. Більш поважно. Більш за тебе тебе ж і передражнює. Гірко? Який скажений світ навколо тебе, думаешь ти. Які страшні люди. А ти посміхнись. Подивись у свої ж очі з любов’ю. Подивись у іншу людину, як у себе. Чи, як на себе. І ось вже світ навколо бринить відлунням любові так, неначе небо грає веселкою. Це тобі. Приймай. Це ж твое дзеркало. А сумно тобі? Дивись з сумом. Шукай сумні очі. Жалійся. Хай тече та гіркота з очей. Хай! Дивись. Хтось вже плаче разом з тобою, бо поділив навпіл твій смуток. Легше тобі? Легше!
Що є люди навколо тебе? Що є ти? Лише дзеркала в які дивиться світ.

***

А мій коханий каже:
-Зорі, зорі!
Ходи збирати, люба, ти ж хотіла.
Он подивись з акації на дуба
Зоря сяйнула та й перелетіла.
А я дивлюсь на зорі та не бачу.
Тривожить спалах, може знову постріл?
Квітневий дощ катує та полоще
Зчорнілу душу та зомліле тіло.
А мій коханий каже:
-Тиша, тиша!
Ти слухай, мила, як вона співає.
Тут у ночі таке стоїть затишшя,
Що навіть вітер гілок не гойдає.
А я стою завмерла вже годину,
Я спокою не звикла довіряти.
Бо може розірвати, як тканину,
Тонкої тиші, регіт автоматів.
А мій коханий каже:
-Відпусти вже!
Розплутай всі вузли свого ти болю.
Не можна жити без відлуння тиші.
Не можна більше мислити війною.