В Велесовой Книге нам завещано не славить тёмных богов, но бывает сердце говорит иначе. Однажды ты замечаешь, что Солнце, освещавшее твой путь, черно. Видишь, что не прошёл и пяди, хотя шагал всю жизнь. Ты падаешь и опираешься о землю руками, свитая в клубок боль, которую ты прятал в груди, подступает к горлу. И эта боль рыком вырывается из твоей пасти, а следом за рыком идут слова прославляющие тёмную Мать. Ты славишь Её не за дары, не за мудрость, не за боль. Ты славишь Её потому, что настало время. Потому, что понял, всю жизнь ты шёл с ней рука об руку. И только Она помогала тебе, слепому дитя, шагать. Не вела, но лишь не давала упасть. Ты славишь Её, потому, что в ту боль, что сплетается в твоей груди, завёрнут маленький тёплый уголёк, на котором вырезанно только одно слово - "надежда".

Слава Маре!
Слава тёмной Матери!
Слава!

Чур - Мара
http://www.audiopoisk.com/track/4ur/mp3/mara

Чом ти, калинонько, та й похилилася?
Чом ви, матуся, та й зажурилися?
Чом Сонце в небі та й почорніло?
Чом босий стою, сорочка біла?
Маро, бабуся Марено,
Чорная хустина, уклін тобі ниць!
Ти, сива, повідай, скажи мені, мудра -
Чи славно я бився, чи чесно я жив?
Без меча та надії,
Без пісень та Богів,
Чи за сон, чи за мрію,
Як я бився, як жив?
Чи не зрадив я Роду,
Чи ім’я не зганьбив?
Чи поглянути зможу
У світлі очі Богів?
Маро, все відаєш-знаєш,
Скажи, що сильніше – чи правда, чи страх?
Чи бити поклони, чи битись до скону,
За срібло в руках чи за світло в серцях?
Без меча та надії,
Без пісень та Богів,
Проти чорної сили,
За дітей та батьків!
Чи не марна та битва,
Чи потрібна та честь?
Де той сон, де та мрія,
Розкажи мені, Смерть!
“Давно те було. Билися воїн славний
Та чорний змій, що сто голів мав.
Як той лицар одну голову зруба,
У того змія дві вироста.
Чого ж ти, синку, душу віддав ворогам,
Про них співав, до них промовляв?
За що ж бився, що виростив, збудував?
Що залишив по собі синам?”
Маро, пусти мне, Маро!
До світлого Сонця, своєї землі!
Зведу я палати із чистої Правди
Для нашого Роду та світлих Богів!
Без меча та надії,
Без пісень та Богів,
Бьються воїни білі
Проти нелюдів злих!
А за що вони б’ються,
Та й не знають самі.
Ой радіють, сміються
Чужинецькі боги!