Я сьогодні купила черговий номер газети "Моя сповідь". В моєму регіоні вона досить відома. Люди пишуть про наболіле, діляться потаємним, просять поради, на деякі запитання відповідають священики...Ось один з листів. Знаю, що після цієї публікації на мене знову посипляться звинувачення, мовляв, це не так, та я все ж опублікую цього листа.  Отже...

"Коли чуєш по телебаченню "пряму мову" деяких вихідців з донецького регіону, у всіх першим словом є:"Страшно!" Віримо, що приємного мало--жити в підвалі, ховаючись від мін і снарядів, дивитися на загиблих рідних і сусідів, на страждання дітей, не знати, що тебе чекає завтра. Віримо. Страшно.

Але не вам. Вам, тим жіночкам, що стоять за "гуманітаркою", не гребуючи, що вона від бандерівців, тим "петровичам", хто залишився безбоязно охороняти "нерухомість", для котрих " кто-то между собой воюет", і вони тут ні при чому. Брехня! Вам--не страшно! Ви не розумієте, що сотворили, а тому і не маєте справжнього страху. Ви вимагали, щоб почули Донбас. Ми вас почули. І побачили.

А тепер слухайте ви!

Що ви думали, коли ставали "ополченцями" до власного народу, до держави, у якій живете? Якою ви хотіли бачити Україну і яким у ній своє життя? Зоною АТО?

Це страшно стало студентам, коли вони дізналися, що президент їхньої країни не підписав договір про асоціацію з Євросоюзом. Їм страшно було жити далі в тому тюремно-табірно-клановому "общаку", у який сповзала Україна, і вони вийшли на майдани, щоб про це сказати. Страшно було не вийти! Ви також вийшли. За 70 гривень. Страшно вам було, коли не заплатять.  Коли на Майдан вийшли снайпери--вам не було страшно. "Беркут"--герої""--кричати це за спиною "беркута" було зовсім не страшно. Зривати, топтати, палити державні прапори--не страшно. "Маладєц!"--заохочували тих, хто вішав триколори--не страшно. Дивитися, як безмовно гинули на вулиці Грушевського в Києві люди, падали поранені, "озброєні" дерев"яними щитами, за своє бажання жити у вільній країні--вам зовсім не страшно було. Ви в той час мали мали багато роботи: ховали по церквах та монастирях зброю, військове спорядження, створювали бази для підготовки бойовиків... Навпаки, у вас був азарт "дать украм!" А кричати "Росія" взагалі стало звичною справою.

Вам страшний європейський вибір. Бо він вимагає чесного, законослухняного, справедливого, духовного та душевного життя, праведного суду, поваги до своєї  Землі, Держави, Родини. Передбачає персональну відповідальність за сказане і зроблене. А вам бажалось жити за вашими "панятіями"...

Коли весь світ став скандувати:"Слава Україні"--віримо, що вам стало страшно. І НАТО, і Європа для вас--страшно! А тайга--ні. То нам, кому страшно без Європи, страшенно цікаво: чому ви не їдете в Росію, а кличете її сюди? Чому не переселяєтеся в "Тайожний Союз", якого ви так хочете? Чому від снарядів тих, кого ви прикликали і пригріли в храмах своїх, ви їдете рятуватись до своїх ворогів--до "укрів", до "бендерівців"( між іншим, правильно--бандерівці), до "правосєків"? Чому? І зовсім вам серед них не страшно!

Вам свої домівки, край, що дав вам прихисток, від зайд, від ворогів України боронити--страшно! І ви миттю--навтьоки, під  захист до " ворога", до того, хто хоче в ненависну Європу. І зовсім вам не страшно. Діток рятуєте. А от радіти збитим гелікоптерам та літакам--не страшно. А "укри" своїх синів, дочок, братів і батьків своїм коштом споряджають, щоб боронити ваші оселі, землю, з котрої ви без найменшого жалю чкурнули, захистити свою державу, світ! Боронять, гинуть від запрошених вами "Градів", стоять стіною, без належної зброї та спорядження...Полишаючи своїх дітей сиротами, щоб ваші жили з родинами. І вам не страшно! Шпигувати на користь ворога--не страшно.

Хто ви, жителі донецьких теренів? Які ваші прагнення та мрії? Чого ви хочете? Коли ви відчуєте, що Україна--ваш рідний дім і в щасті, і в горі, і ви, не роздумуючи, будете боронити її від найменших зазіхань? Не важливо, якою мовою ви це будете робити! Чуєте? НЕ ВАЖЛИВО!

Важливо, скільки душі буде у ваших думках та вчинках. Не за 70 грвеників. За покликом совісті. Молимося і будемо молитися, щоб вона у вас прокинулася. "Ми славянє! Ми--християни!"--волаєте на мітингах. Ікону тримаєте в одній руці, а портрет Сталіна--в другій. На дахах дитсадочків --міномети-- це по-християнськи? "Путин, пришли войска!", щоб убивати "укрів",--це по-христянськи? Якому богові ви молитесь? Та чи ви знаєте, навіщо живете?

Дорогі( бо таки дорого ви обійшлись Україні, так звані біженці), поспішайте ви якомога швидше до своїх домівок! Очищайте їх, відмивайте та ремонтуйте від бруду, якого нанесли, відбудовуйте заново своє житя. Самі. Вам ніхто і нічого "не должен"! Це ваша земля, тож і захищайте і бережіть її. Коли ж не вважаєте її своєю, то біжіть, вічні біженці, якнайшвидше туди, куди кличе ваш...розум.

Страшно бути зрадником. Беріть приклад з тих, котрі сьогодні замість вас, "драпальщиков", вірні Присязі, стоять на смерть віч-на-віч з підступним, віроломним, цинічним ворогом. Ставайте УКРАМИ! Живі, можливо, ще вас простять.

А ті, кого під жалобні залпи навічно поклали в українську землю, хто поліг за честь і волю України,--не зможуть цього зробити. Вони знали, за що гинули. Їм вічна слава і вдячність від усіх поколінь. Слава Україні! Героям слава!"

Левко Галицький.79068, м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи,9-б, кв. 45