Моє родинне древо складається з декількох націй. У більшості це українці, скажімо 50% у моїх генах, меншу ж частку складають росіяни та вірмени, продовжуючи відсотковий розподіл - 25 та 25%. Так вже склалось, що все своє 23-річне життя я плекала в собі шану до цих трьох націй, до їхніх культур та історій. Тому сьогодні жоден політичний інвалід не змусить відчувати мене будь-які негативні почуття до однієї з них.
Я училась в двух школах. В первой - русскоязычной - мы изучали татарский, английский, украинский и русский. Во второй - украиноязычной - остались только три языка. В моей семье не принято было говорить на украинском языке, но и на чисто русском мало кто говорил. В основном это был, как говорят в народе, суржик. Anyway, я считаю, что чем больше языков знает человек, тим для нього краще. Особисто для нього. Це за бажанням. И мне нравится, когда в государстве все говорят на одном языке, все вывески и всё-всё на одном языке - это красиво. Посмотрите на примерах других любых стран. Но я не сторонник диктатуры, если в моей державе есть люди, которые имеют иной взгляд на это - я рада пойти им навстречу и найти компромисс (разрешение конфликтной ситуации путём взаимных уступок). А ще хочу вчити мови, вдосконалювати вже відомі та відкривати нові.
Я не розумію та не розділяю філософію людей, які кажуть "на Украине", маючи тим самим на увазі "на окраине". Цю думку можна лише прийняти у рамках толерантності, але не більше того.
У меня нет телевизора и никогда не будет, ура! Очень здорово, что люди создают прекрасные фильмы и музыку! И очень здорово, что люди - созидают!
Перед початком громадського повстання восени минулого року ми мали чудову можливість відвідати столицю України. І це дійсно круте місто! Красиве та духовне. В Україні немало таких міст. І живучи у Луганську, кріпне бажання робити це місто красивішим, культурнішим та духовнішим, адже усі передумови для цього вже є!
Українці - могутня і велика нація. Я пишаюсь тим, що я - українка. Історія є. І вона - наша!
Я була в країнах Європи, була в Аргентині, Вірменії, містах Росії. І всюди живуть мої родичі. All that I have seen, чула, воспринимала та відчувала у тих країнах формувало у моїй свідомості бажання того чи іншого життя. Так склалось, що саме в європейських країнах я побачила те, чого б хотіла і у своїй рідній державі. Коли на вулиці Київа почали виходити люди, аби відстояти своє прагнення вступити до ЄС, я їх підтримувала. Вислуховувала усілякі агітації та позиції, спостерігала за перебігом подій, читала різну інформацію, вела діалоги. Можливо, хтось мене не зрозумів, можливо, ніхто і не зрозуміє. Точно - моє бачення ситуації та бажання розділяють далеко не всі. Але з часом думка сформувалась і зміцнилась:
якщо думки та бажання народу не співпали - треба шукати компроміс. Вступ до ЄС чи до ТС - це для народу дрібниця. Це важливо для влади, бо ж то гроші, гроші і гроші. Важливіше для народу - індувідуальне виховання. Свідомість. Менталітет. Справедливість. Віра. Правда. Саме ці слова повинні бути у фундаменті кожної особистості.
Спілкуючись з людьми, нажаль, частіше зустрічаюсь с ленью, бескультурьем, неопределенностью, пофигизмом. Никому ничего не надо, никто всерьёз не думает о важных вещах. Всё себе, всё о себе, всё в себя. Я так не можу, я таке не розумію. Все починається з людини. Культура повинна бути в кожному, кожен повинен бути митцем. Найбільше щастя у житті - приносити користь та радість людям. Хочу, щоб усі ставали кращими, кожен. Усі. Разом. Вместе. Together.
І хто б за яку мову із моїх друзів на боровся, але я знаю, що кожен із них зуміє прочитати все це і, більш того, - зрозуміти.
Кто-то, наверняка, найдёт к чему тут придраться, люди почему-то любят придираться. Но мне бы не хотелось, чтоб у кого-то даже в мыслях такое было. Потому как в этом всё равно нет смысла.
Життя у мирі, правді та красі - невже ви цього не бажаєте? Це так просто. І доступно. Кожному. Мені. Тобі. Нам! Миру та ясного неба нам!
https://aka-ce-ya.livejournal.com/163704.html
