Бо так уміє. Бо така від роду -
Та жінка, що в ню дивишся - як в воду.
Сама тота, що любить вибагати
Тобі найліпші солоди-гербати.

Душа у неї - виноградна гілка,
Того поїть: то солодко - то гірко.
Як місяць круглий відкриває око,
Тоді тікає в себе, геть глибоко.

Тоді всі сплять, тоді опівніч-тиша.
Та буйність за фіранку ніби вийшла,
І кожен раз, коли лишає тіло,
Лиш вдих і два: "Я, - каже, - полетіла..."

І буде ранок - стиглий, ніби гроно.
На сході сонце вродиться червоне.
Устане жінка, знов ме вибагати
Тото усе, що другим - забагато.

Іванна Стеф'юк