Кричу від болю, вже й кричать несила.
Кричу сама, довкола лиш жита..
Моя Вкраїно, ой голубко мила,
моя ти земле рідна і свята.
Моє ти все, моє ти сонце, зорі,
початок мій і мій колись кінець.
Ну що з тобою, знову ти у горі,
і знову під ногами твій вінець.
Чужі плюндрують, свої тебе нищать
і продаються за один мідяк.
І кулі над тобою свищуть, свищуть.
Нема життя, нема його ніяк.
О, людоньки, ми ж гирі причепили
до рук обох, до кожної ноги.
І тягне нас назад, туди щосили,
де заросли вже очеретом береги.
Шукаємо в старім лахмітті блиску,
чекаємо на манну із небес.
Ступаємо без остраху за риску
і знову зріє у душі протест.
По колу все, по граблях, біль триває.
війна у полі, в серці, у думках.
Земля від крику голос надриває,
Ні це не крик, це сполотнілий птах.
Ні - це не крик, це серце, щоб почули,
так голосно волає про біду...
Жита мене колоссям огорнули.
Це лише тут розраду я знайду.

Г.П.