-Рубрики

  • (0)

 -неизвестно

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в ksuh

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 15.12.2011
Записей: 38
Комментариев: 2
Написано: 47

Дневник ksuh





Мозгами надо пользоваться

на подумать...

Суббота, 18 Февраля 2012 г. 01:13 + в цитатник
Спершу – полюбити,
потім - навчити.
Ян Амос Коменський

«… і чому вас тільки в тій школі навчають?!» - я озираюся навколо й бачу досить звичну картину: здоровенний дядько, зручно влаштувавшися на сидінні тролейбуса, кричить на маленького хлопчика з великим ранцем за плечима, який не встиг поступитися місцем старенькій бабусі. А та вже підхоплює розмову на одвічну тему: «Що за діти пішли…». Виходжу на своїй зупинці, настрій зіпсовано, на душі гидко. Чому промовчала, не вступилася за дитину? Чому не нагадала дядькові, що він теж навчався в школі? Чому?
Відповідь приходить сама собою: я – частина цього суспільства, в якому частіше за все ми шукаємо, кого б звинуватити в тому, що сталося, нехтуючи тим, чому сталося саме так.
Ми говоримо, що зараз діти стали іншими: жорстокими, байдужими, корисливими. Вони слухають незрозумілу музику, носять зухвалий одяг, мають цілу купу шкідливих звичок, не зважають на дорослих, та й взагалі… Таке враження, що за останні років десять життя перевернулося. Стоп! Я ж все-таки історик і маю розуміти, що зміни в свідомості суспільства відбуваються дуже поступово. Так що ж сталося з нашими дітьми?
Мої друзі – біологи розповіли якось про науковий експеримент, в якому жабу зварили заживо, при чому вона нічого не відчувала. У каструлю з холодною водою посадили жабу й поставили на дуже маленький вогонь. Оскільки жаба істота холоднокровна, її температура підвищувалася разом із температурою води, аж поки вона не загинула. Тож каструля – це суспільство, а жаба – наші діти?!! Згодна, не зовсім приємна аналогія, але…
Давайте подивимося, із чого вариться суп у тій каструлі. Вмикаю телевізор – реклама кастингу шоу «Вагітна у шістнадцять». Люди!!! Ви будете дивитися це разом із своєю тринадцятирічною донькою? А може із сином-підлітком? Наступний інгредієнт нашої страви – пиво. Ми возвели його в ранг національної гордості (не більш і не менш), ми пишаємось ним як національним досягненням, якому вже понад двісті років (!). Для підсилення смаку не забудемо про ларьки, міні-маркети, торговельні намети, у яких кожен (незважаючи на вік) може придбати все, що завгодно: цигарки, слабоалкоголку тощо. Додамо букет спецій: домашній Інтернет, інтерактивні клуби, соціальні мережі. Все. Приготувати страву нам допоможуть екстрасенси та провидці у перерві між своїми битвами. До чого ж тут школа? До речі, дуже хочеться подивитися в очі пану міністру освіти: як він ставиться до того, що відбувається? Не з’ясовано, але факт – страва, яку приготували, смакує нашому суспільству.
Невже все так похмуро? Чи є вихід?
Двадцять років тому… Літо. Судак. Я сиджу на березі моря й перебираю камінці біля води. Хтось розповів, що саме тут можна знайти сердолік. Раптом біля мене зупиняється маленька Людина: «Я – Тимофій з Москви. А ти хто?» Відповідаю. «Що ти робиш?» - пояснюю. І тут трирічна дитина набирає повні жменьки камінців і простягує мені: «На, бери. Я тобі це дарую!». Цей Маленький Чарівник навіть не підозрював, що в цю мить він дарував мені найцінніше – НАДІЮ. Ті камінці я бережу й досі. Іноді просто роздивляюся, іноді розкладаю на столі і пригадую…
Камінець перший. Цікаво, яким ти виріс, Тимофію з Москви? Сподіваюся, справжньою Людиною. Адже поруч з тобою були люблячі батьки. Вірю, мама розповідала тобі на ніч добрі казки й навчила тебе читати хороші книги; а батько не вмикав тобі комп’ютер, щоб ти не заважав дивитися черговий футбольний матч, а вів з тобою справжню «чоловічу» бесіду. Коли ж ти став підлітком, ви перетворилися на справжніх друзів, які можуть відверто говорити на будь-які теми, навіть «про це…». А може, ти ріс улюбленим бабусиним онуком? У вас було багато спільних справ і своїх маленьких таємниць: на Різдво наряджали ялинку та ховали подарунки, на Великдень розмальовували писанки й запалювали свічки, а вечорами читали Слово? Тому зараз ти звіряєш своє життя із Заповідями? А може, просто ти зберіг у собі ту дитячу щирість і бажання прийти на допомогу, тому поруч із тобою завжди хороші люди…
Камінець другий. Можливо, все було інакше?.. Ти помилявся, розчаровувався, робив щось не те й не так, втрачав віру в свої сили... Але хтось простягнув тобі руку допомоги, підтримав у скрутну годину й нагадав, що ти – особливий, унікальний, що ніде у світі немає такого іншого. А тепер ти маєш в собі силу ділитися своїм життєвим досвідом із іншими…
Камінець третій. Ти вже такий дорослий, і, певно, маєш власну сім’ю і готуєшся відвезти маленького Тимофійовича до моря. Може, ми там зустрінемося. Я обов’язково впізнаю вас за щасливою посмішкою люблячих людей!
Камінець четвертий. А якщо ми ніколи не зустрінемось, не страшно. Адже я працюю у школі. Там, де навчається майже вісімсот таких, як ти. Що я можу зробити для них? Я їх навчаю. Ні, не тільки праву та етиці, я навчаю їх бути Справжніми. Як? Секрет дуже простий – бути чесними. Не розповідати їм про те, у що сам не віриш; не навчати тому, чого не вмієш сам; не робити того, що не хотів би, щоб робили вони. Навчити їх не соромитися ставити питання та шукати відповіді на них; поважати гідність кожного на власному прикладі; щиро радіти їхнім досягненням, навіть найменшим; співчувати їхнім невдачам; стати їхнім другом та порадником. Я буду навчатися любити їх. Один мій знайомий якось сказав, що любов – це копітка щоденна робота. Мене це дуже здивувало, адже для мене поняття «любов» було безумовним. Тепер я розумію, що любов – це прийняття, розуміння та прощення. …Це так іноді важко – прийняти людину такою, яка вона є. А найважче – простити від усього серця, відпустити образу, зрозуміти. Знаєш, у лікарів є правило: перед тим, як оглянути дитину, слід зігріти руки. Я ж намагаюся кожної нашої зустрічі зігріти серце та відкрити душу.
Камінець п’ятий (на столі вже невеличка гірка). Колись ти щедро віддав камінці незнайомій людині… Я знаю, що ти робив так не один раз, ти не вмів по-іншому… А зараз настає твій час їх збирати. Вірю, що з них складеться велика гора добрих справ. До неї будуть іти люди, тому що вона стане їхнім дороговказом у цьому такому складному й такому чудовому світі…
Так чому ж навчають у школі?
Читати й писати, рахувати й креслити, писати твори й комп’ютерні програми – цього вимагає час.
Бути добрим, терплячим, щирим, чесним - цього потребує Світ.

Метки:  

Дневник ksuh

Четверг, 15 Декабря 2011 г. 19:20 + в цитатник
Я - умница и красавица, люблю читать и общаться с умными людьми. Не хвастаюсь, но могу быть интересным собеседником на многие темы.


Поиск сообщений в ksuh
Страницы: [1] Календарь