Дивну квітку не піду шукати
все одно навряд чи знайду,
я волію нічого не знати
та даремно за обрій іду.
Намагаюсь забути легенду
всв багатства, для інших вони,
слава – надто важка мов лелеку
кличуть в обрій чужі береги.
Та не стану летіти в оману
вже чимало на світі живу;
мудрість буду у квітки благати
хоч напевне, від неї умру.
Щастя бачила я у світі,
цвіт пошани відомий також,
лиш у долі в своєї в неволі,
мов віночок, із дивних руж.
Не прикраса я і не коштовність
в росах матінка не сповила;
в довгу косу ромашки не вплела,
тай як маківка не зацвіла.
Не сули мені вроди земної-
вона сплине, неначе вода,
подаруй мені бризки любові
до усього що бачила я.
підкажи як очистити душу
від забруднення ліні, брехні,
все ж навчатися помочі мушу
як серця вимивати в багні...