Цитата сообщения Leifart Вінок сонетів...Молитвою святою при амвоні…

Молитвою святою при амвоні…


І
Розум людини обдумує путь її,
Проте кроки її наставляє Господь…
(Книга притч Соломонових гл.16 в.9 )

Прийшовши в світ, – готуйся відійти,
У вічі глянь дарованому дневі
І відділивши з вічності миттєвість,
Гординю в ріг баранячий скрути.

Бо що є я, і що у світі ти?
Краплинки дві у зливі полудневій,
Росинки дві на вранішньому древі,
За мить готові впасти з висоти.

Вклонися їй - минущості своїй,
Знайди у ній підвалину надій,
Знайди у ній святий ковток озону.

І чесно йди, зборовши вічний страх,
І душу не згуби , згубивши прах,
В дорозі від народження до скону.


ІІ
Яка ж користь людині, що здобуде
Світ, але душу свою занапастить?
(Марк гл.8 в.36 )

В дорозі від народження до скону
Нелегко я свої долаю дні,
Бо перейти по висохлій стерні,
Не поколовшись, не вдалось нікому.

Та вийшовши із батьківського дому
В чужій і рідній бувши стороні,
(Аж диво, як вдалося це мені?)
У глиб душі я не пустив саркому.

Ах, як ганили душу цю!
Ах, як її лупили по лицю
Параграфи, статті і заборони!
Вона ж, каліка, йшла чи ледь повзла,
Вона сама себе кудись несла,
Долаючи і зваби й перепони.


ІІІ
« А коли все порушується,
То якими мусите бути у святому
Житті та побожності ви ?..)
(Друге соборне послання
Ап.Петра гл.3 в.11 )

Долаючи і зваби й перепони,
Ганьбу поразок й радість перемог,
Ми забрели в оцей Великий Льох,
Де чутно трупні запахи Мамони.
Де замість храмів - чорні терикони,
А замість неба – сизо-сивий смог.
То ж чи побачить нас Всевишній Бог
У час коли задзвонять віщі дзвони?
Хто Авгієві стайні ці розчистить?
Невже лише на те, щоб їсти-пити,
На білий світ нам довелось прийти?

Мовчить народ. Ярмо чуже, нужденне
Щоденно тягне і кляне щоденно:
До вічності не просто дорости.

ІV
« І багато хто з перших
Стануть останніми,
А останні стануть першими...»
(Марк, гл.10 в.31 )

До вічності не просто дорости,
Той шлях до неї – довгий і тривожний,
Бо нависає змалечку над кожним
Гіркий тягар мирської суєти.

Ідем усі з правіку, з темноти
Й свою частинку - хто на що спроможний-
Приносимо у світ оцей зубожений,
Готуючи будущини грунти.

Від перших днів, від самого початку
Проміряймо вагу своєї частки
І йдімо через терни, як брати.

У спільности здолаємо пороги,
Задля цієї довгої дороги,
Великий Отче, душі просвіти.

V
«Погине народ мій за те,
що немає знання...»
(Осія, гл.4 в.6 )

Великий Отче, душі просвіти
Усім незрячим і необрященним,
Освіченим усім і всім невченим,
Владичущим, і знатним, і простим

Усім хто сущі є. І навіть тим,
Хто зроду залишився нехрещеним,
Можливість дай молитву скласти чемно.
І навіть тим, хто спалював хрести.

Нещасні суть. І зело грішні суть.
Всмоктала їх у чорну каламуть
Сваволя сатанинського полону.

Прости, якщо покаються вони!
Великий Отче, душі наверни
Глаголом віщим Божого закону.


VІ
«Оповіщує день дневі слово,
А ніч ночі показує думку...»
(Книга псалмів, пс.18 в.3 )

Глаголом віщим Божого закону
Моя земля освячена давно.
Закільчилось засіяне зерно
І до трудів збудило людність сонну.

І вперший день Христового Поклону
Біля хреста стояло знамено
Прадавнє. Синьо-жовте. Лиш воно
Мене спроможне взяти в охорону.

І скільки б не тяглось життя земне,
Я знаю - вільним Бог створив мене,
Свободу маю в ньому безборонну.

Життєвий закриваючи альбом,
На суд прийти не можу я рабом,
Коли позве труба до Твого трону.

VІІ
«Бо кожен за власну
провину помре...»
(Єремія, гл.31 в.30 )

Коли позве труба до Твого трону,
Що я скажу? Нічого. Промовчу.
Нікуди не сховаюсь, не втечу,
Не виставлю попереду заслону.

Я мабуть біля того рубікону
Заскімлю, а пізніше закричу.
Заплачу, а опісля заплачу
За власну недовершеність бездонну.

Бо є вони в мені: життєва марність,
Недобрість, невлаштованість,
Негарність -
Вони в мені, крути чи не крути.

Великий Боже! Біля того краю
Я сам себе за ці гріхи скараю –
Невольні согрішенія прости.

VІІІ
«Знаємо Господи нашу безбожність,
Вину наших батьків,
Та не відкидай нас ради
Ймення Свого...»
(Єремія, гл.14 в.20-21 )

Невольні согрішенія прости
Моєму многотрудному народу.
Прости йому, бо він шукає броду,
Й допоможи до броду хоч дійти.

Бо рвали з всіх сторін його хорти
З корінням виривали древо роду.
Великий Отче, хоч би в нагороду,
Прости йому, бо всепрощенен Ти.
І ще прошу зроди нам Мойсея
Нехай з біди нас виведе цієї
З благословенням праведним Твоїм.

Підтримай дух , не опусти
В скорботу,
А за труди, за праведну роботу
Воздасться всім і спом’янеться всім.


ІХ
«Також не судіть, щоб не суджено
й вас...»
(Лука, гл.6 в.37 )

Воздасться всім і спом’янеться всім,
Бо є на те суддя , що зветься Богом.
А ми? Чому ми судимо так строго
Усе і всіх навколо? І при тім,

Накликавши на свого брата грім,
Чи ближнього запхавши до острогу,
Не спішимо судить себе самого,
Хоч сказано в Писанні «Не судім».
Бо є кому прощати і карати,
Бо є ще той від кого не сховатись.
Кому відомий кожен анонім.

Забулися, хоч пам’ятати треба,
Щоб нам усім, хто дихає під небом ,
Оця земля - лише маленький дім.

Х
«Усе прийде до мене,
що Отець дає мені...»
(Іоан, гл.6 в.37 )

Оця земля - лише маленький дім,
Крихкий, немов яєчна шкаралуща,
І все навколо, що у ньому суще,
Намарне ми вважаємо своїм.

Владику світу сього спомянім,
Рука якого вічна й всемогуча,
А кожен крок наш воля всевидюща
На ігрищі життєвих пантомім.

Такий сей дім. У нім добро і зло
По волі вищій створено було.
Вони в одному впряжені фургоні.

В домі сім богатство і нужда.
Миттєва хвиля щастя і біда –
Усе на видноті, мов на долоні.

ХІ
«Ти за безцінь продав свій народ
І ціни йому не побільшив...»
(Книга псалмів, пс.43 в.12 )

Усе на видноті, мов на долоні
Колись постане. День отой гряде
Та поки що живу поміж людей
Мов бранець у татарському полоні
З усіх трибун звучать слова шаблонні.
Гірка байдужість маревом бреде,
І наше плем’я світло молоде
Лиш пробує промити очі сонні.

А дальше он продавшись за копійку,
Відкрили рота на московську дійку
Потурнаки, зманкуртені раби.

Не плачте, батьку, і не плачте, мати,
Все правильно. Чого ж було чекати
Після років сваволі і ганьби.

ХІІ

«Але треба вливати вино молоде
до нових бурдюків...»
(Лука, пс.5 в.37 )
Після років сваволі і ганьби
Потрощені, нажахані, побиті.
Мов покручі ідем по білім світі,
Відшукуючи батьківські гроби.

Добро, що йдем, що здатні до ходьби,
Що бабраючись в спільному кориті,
Зуміли не втопити тої миті,
Коли ще душі гожі для мольби.

Хай чисті будуть наші устремління.
Прийшла пора визбирувать каміння
Ненависті, жорстокості, злоби.
Ще буде стужа, вітер ще засвище,
Та все ж не проморгаймо час найвищий.
Приймімо день з прийдешньої доби.

ХІІІ

«тому, що один хліб, тіло одне -
Нас багато, бо ми всі
спільники хліба одного...»
(1-ше посл. Павла до коринтян, гл.10 в.17 )

Приймімо день з прийдешньої доби,
То й викінчити мусимо почате.
Одне прошу: сусіде, друже, брате,
Забудьмо нині чорну їдь клятьби.

Бо наше довге поле боротьби
Без того вже могилами багате.
Посіймо слово віще. І на свято
Зібрати зможем праведні хліби.

Від Хортиці до Припяті й Карпат
Посадим щепи. То й ростиме сад,
Зігрітий вічним сонцем з оболоні.

Пліч-о-пліч нині станьмо. А по сім
Велику нашу єдність закріпім
Молитвою святою при амвоні.

ХІV
«І дав Ти мені щит спасіння Свого…
І чинить великим мене твоя поміч.»
(Книга псалмів, пс.17 в.36 )

Молитвою святою при амвоні
Складу подяку щиру небесам.
За все, що пережив хвалу воздам,
Чоло своє схиливши у поклоні.

І завтрашнє прийму без церемоній,
Біді на зустріч вийду сам-на-сам.
У тім то й щастя , що даються нам
Хвилини і солодкі і солоні.

Аж піниться ріка життя шалена,
І я у ній стараюся щоденно
До берега , до свого догребти.

Для кожного є визначені дати,
Зродившись ледь –готуйся
помирати,
Прийшовши в світ – готуйся
відійти!

ХV
«І нічого не було незбувшогося,
з усього того доброго слова,
що Господь говорив...»
(Книга Ісуса Навіна, гл.21 в.45 )

Прийшовши в світ – готуйся відійти.
В дорозі від народження до скону,
Долаючи і зваби, й перепони,
До вічності не просто дорости.

Великий Отче, душі просвіти
Глаголом віщим Божого закону,
Коли ж позве труба до Твого трону,
Воздасться всім і спом’янеться всім,
Оця земля лише маленький дім:
Усе на видноті, мов на долоні.

Після років сваволі і ганьби
Почнімо день прийдешньої доби
Молитвою святою при амвоні


Автор: Володимир Пішко