Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
— Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Що не даєш мені й досі
Ні з ким полюбитись.
Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають,
І що тойді їм діється,
Я й досі не знаю.
І не знатиму. Ой, мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.
(Тарас Шевченко)
ТОПОЛЯ — міфічний образ-тотем давніх українців, символ дерева життя; оберіг українців; символ рідної землі, свободи, України; дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності; результат міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Тополя може символізувати воду й вогонь, місяць і сонце, адже листя має різні відтінки зеленого: знизу світлозелений (вода, місяць), зверху темнозелений (вогонь, сонце). В Україні найпоширеніша тополя пірамідальна. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: “Струнка, як тополя”, “Висока, як тополя” (часом із негативною подальшою характеристикою: “…а дурна, як бараболя, варіант — квасоля”), “Тонка, як тополя”, “Гнучка, як тополя”, “Самотня, як тополя”.
Аналогія тополі з жінкою була перенесена й на долю України, що зазнала лихих випробувань від ворожих нападів. Тополя, як і верба, стала національним символом України.
Відома легенда про тополю. “Були собі три подруги. Жили вони душа в душу: чи на весілля, чи на вечорниці — завжди разом. Якось, кажуть, на Івана Купала, пішли всі три подруги квіти збирати. Збиралися вертатися в село, та почули шалений кінський тупіт.
— Ой лишенько, татари! — крикнула одна.
— Загинемо в річці, а не дамося татарам у руки! — крикнула друга.
А татари вже заміряються кидати аркани.
— Господи, зроби так, щоб ми стали тополями, — крикнула третя.
Всі троє відразу стали тополями й зашелестіли листом.
Жахнулися татари і втекли назад, не заподіявши селу ніякого зла”.
Інший варіант легенди: “Пішли три рідні сестри з матір’ю в поле плоскінь вибирати. Раптом налетіли татари.
— Ой матіночко, татари, рятуйте нас!
— Краще станьте тополями, як маєте потрапити в татарський полон, — вигукнула мати й одразу впала, вражена татарською стрілою. Татари накинули на сестер аркани, але аркани були вже не на дівочих плечах, а на тополях. Татари злякалися і втекли. Село було врятоване, а сестри так і залишилися стояти тополями на віки-вічні. Чи так воно було, чи ні, але, кажуть, що нібито весняними місячними ночами тополі стають дівчатами, плачуть і проклинають татар, що стратили матір, і що довіку стоятимуть тополями”.
В народi донедавна iснував цiкавий звичай. При народженi сина батько саджав тополi. Коли син женився, дерева зрубували i з них будували йому хату. Людина, за своє життя, спроможна виростити одну генерацiю тополевих насаджень, а в сприятливих випадках навiть започаткувати другу, вдячнi спадкоємцi повиннi продовжити батькiвський почин i мудрiсть.
У давнину весняно-літні обряди (в деяких місцевостях на Великдень, Зелені свята, Купайла) через ігровий образ дівчини-тополі розкривали смисли майбутнього дорослого життя, вони були своєрідною ініціацією для молоді, можливістю краще пізнати одне одного, знайти пару. Свято тополі провадилося наприкінці весни. Це свято було розповсюджене на околицях стародавнього Києва. Обирали найстрункішу дівчину, якій зав'язували над головою руки. На підняті руки навішували стрічки, хустки, намисто і т. ін. Дівчину водили селом, полем, лугом, співаючи:
Стояла Тополя край чистого поля,
Стій, Тополенько, стій, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся...
Досить часто тополя в піснях вказувала на шлюбний мотив: “Ой шуміла тополенька, як ся розвивала; Ой плакала дівчинонька, як ся віддавала”.
Образ самотньої недоглянутої тополі в купальській пісні служить паралеллю для розкриття мотиву самотності дівчини, якій певний час не виявляли уваги. Але засіб психологічного паралелізму набуває глибшого символічного значення з появою образу хлопця, саме ця обставина розкриває перспективу одруження:
Ой стояла тополя край поля.
— Хто ж тебе, тополе, обполе?
Хто ж тебе, дівчино, пригорне?
Обізвався та й хлопець молоденький:
— Я ж тебе, тополе, обполю;
Я ж тебе, дівчино, пригорну.
Та часом тополя взагалі не пророчила заміжжя, вказуючи на обман з боку парубка, як ось в пісні «сухая тополя» :
Подивись, дівчино, сухая тополя, -
Як вона розквітне, оженюсь з тобою.
Дівчина ходила і її поливала -
Сухая тополя розквітати стала,
Сухая тополя розквітати стала.
Подивись, дівчино, камінь над водою, -
Як камінь попливе, оженюсь з тобою.
Дівчина ходила, камінь доглядала,
Як вода прибула, то з собою взяла,
Як вода прибула, то з собою взяла.
Подивись, козаче, скільки зір на небі, -
Якщо їх полічиш, то піду за тебе.
Лічив козак, лічив, та не долічився,
На останній зірці козак помилився,
На останній зірці козак помилився...
Подивись, дівчино, сухая тополя,
Подивись, дівчино, сухая тополя...
Образ тополі типовий для пісень про кохання; в них тополя символізує дівчину,а іноді і взаємини між подругами:
Ой у полі дві тополі,
Одна одну перехитує.
А в козака дві дівчини,
Одна одну перепитує
"Подруженько, любесенька,
Чи бачила мого милого?" –
"Ой бачила, ще й видала,
Ще й трошечки з ним постояла.
Тяжко зітхав, тебе питав,
Чого вчора не виходила?"
Про можливий розвиток подальших подій співається в „Закувала зозуленька, очеретом летячи" :
Закувала зозуленька, очеретом летячи,
Заплакала дівчинонька, з козаком стоячи.
Не куй, не куй, зозуленько, очеретом летячи,
не плач, не плач, дівчинонько, з козаком стоячи!
Закувала зозуленька в вишневім саду,
Заплакала дівчинонька по козацькому сліду...
Як же мені не кувати, що зелен сад розвився,
Як же мені не плакати, що вже козак женився?
Ой у полі дві тополі, їдна в гору високо;
Умер козак, поховали його в землю глибоко.
Ой у полі дві тополі, а третяя ще вище;
Поховали козаченька в сиру землю ще глибше.
"Тепер вже ти не мій козак, а я дівчина не твоя:
Розлучила сира земля ще й чужий край - сторона"
Або ще такий баладний мотив: дві сестри покохали одного хлопця Івана, отруїли його, а потім і себе:
А Бог людям на науку
Поставив їх в полі
На могилі тополями.
І тії тополі
Над Іваном на могилі,
Коло того гаю,
І без вітру гойдаються,
І вітер гойдає.
Досить часто у народних баладах фігурує типовий образ перетворення невістки на тополю через свекрушину неприязнь чи й закляття:
“Поховала сина та під церквою,
Нелюбу невістку під дзвіницею;
Посадила над сином зелений явір,
На невістоньці — білу тополю.
Став же явір та приживатися,
До тої тополі та прихилятися,
Стали їх могили та присуватися.
Зайшла тоді мати дітей оглядати:
— Либонь, же ви, дітки, вірненько любилися,
Що ваші вершечки докупи схилилися”.
Та чи не найпоширеніша балада з образом тополі-невістки “Ой чиє ж то жито, чиї то покоси”:
Ой чиє то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила.
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина й у солдати.
Молоду невістку в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала – не дожала
І до сходу сонця тополею стала...
Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
– Не питайся, сину, про свою дружину,
– Бери топір в руки – рубай тополину. –
Як ударив вперше – вона й похилилась,
Як ударив вдруге – вона й попросилась:
– Не рубай, коханий, бо я – твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина. –
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.
Т. Шевченко через образ тополі показав долю дівчини, жінки, що як тополя від вітру, потерпають від ударів долі. Від пейзажної замальовки до прямих порівнянь, уособлень чи персоніфікацій — усе це у творах Т. Шевченка:
…Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока,
До самої хмари.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Тополя як символ волі контрастує з полоном козаків-невільників, додає їм снаги. Т. Шевченко звертався до дерева: “Рости, рости, тополенько, все вгору да вгору”. Поети ХХ ст. оспівали тополю як символ Батьківщини, надії, духовності, непримиренної боротьби за щастя й волю. “Тополі арфи гнуть”, “В темряві ночі тополі тріпочуть”, “Здаля сміялась струнка тополя” — це П. Тичина. Завдяки Ніні Матвієнко піня «чарівна скрипка» на слова Юрія Рибчинського давно стала класикою. Та й чи можна забути безсмертне слово В. Симоненка:
І коли впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

http://rius.kiev.ua/biblioteka/korotya10
http://abetka.ukrlife.org/dm_topolya.html
http://www.ukrref.com.ua/?id=MTc1ODQ%3D
http://www.tovtry.kp.km.ua/ua/history/statti/press_npp/13.html
http://www.ridnaukraina.com/view.aspx?type=news&lang=1&nid=327&id=95