Літа мої молоді. Що ж за лажа? Прозьобую найцікавіші моменти у житті. Мені нудно! І настроєния нєту читати щось.
Зони Захар'їна-Геда. Та плювати мені на ці зони! Хочу мяса! Крові та потрошків...
...їда...покой...ага, вєчний покой. Куди ж себе подіти?
Ось подзвонив якийсь дядя та запросив на собєсєдованіє, а я вся така нерепрезентативна! Така закумарена-закумарена. Отак піду і скажу: "Драсьтє! Я прийшла. Сорі за зовнішній вигляд, але в мене була важка пара". Ні...скажу, що ніч важка і день нудний. Та нєєє. Кромє "драсьтє" не буду нічого казати. Я інтєлєгєнтная дівчина. Це тільки думки в мене дурні, а сама я зашибіся яка гарна!
Який тупий офтоп! Ось до чого призводять такі деградовані пари. У голови забивають порожні кУльки, вони займають багато місця, але нічого не важать. Так і вихожу з головою, напічканою фігньою усілякою. Голочкою хтось ткне і я лусну. Лусну і забризкаю все довкола своїм біологічєскім матєріалом--порозкидую своє ДНК на лєво та направо. Подєлюсь, так сказати, інформацією з навколишнім світом! Хай знають--зафлудю все, що тільки можна. Це зовні я така малєнькая, але в мене большая плотность. Потенціал!
Хочу тєпла та здорового глузду. Але ж фіг! Такого не буває. Не в цьому світі. Мабудь, щоб обалдєнно жити, треба померти. Тільки не всі до цього додумуються і довбаються головою об сурову рєальность і запихують у дурку щасливих людей--псіхов, які вже врубілі фішку як треба жити.
Стєпєнь метаплазії. Це вже точно! Мій мєтаплазований мозок вже фізично не може адекватно сприймати те, що коїться. А чи існую я взагалі? От дурне питання, дуже модняве серед філософів. Ось так би посиділи на цій парі і усвоїли, що вони дійсно існують. Бо, щоб іспитивать таке мозгойобство, треба ЯК МІНІМУМ існувати.

мысли, записанные на паре гастроэнтерелогии 19.10.2005