-Рубрики

  • (0)

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Kira_Koto

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 27.08.2009
Записей:
Комментариев:
Написано: 70

ВПЛИВ ВНУТРІШНІХ ЧИННИКІВ НА ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ ЯПОНІЇ 90-х рр. ХХ ст. – ПОЧАТКУ ХХІ ст.

Дневник

Среда, 02 Июня 2010 г. 17:13 + в цитатник
На початку 1990-х років ХХ ст. зовнішня політика Японії протерпіла певних змін, що мали значний вплив на подальші зовнішньополітичні дії країни.
У післявоєнний час діяльність Японії була практично повністю спрямована на досягнення саме економічних цілей. Безпосередня участь у вирішенні світових проблем мала пасивний характер через прихильність стратегічній орієнтації на США. Саме ці два основоположних принципи робили японську дипломатію досить передбаченою та відокремлювали країну від участі у різних міжнародних конфліктах.
По мірі досить швидкого зростання економічної могутності Японії, розширювався і спектр її зовнішньополітичної діяльності - активізувалися майже всі можливі зовнішньополітичні напрямки.
Визначаючи пріоритети на 1990-ті рр. ХХ ст., у країні на перший план було висунуто програму розширення міжнародного співробітництва з упором на зростання економічної мітці, активну участь у діяльності ООН (в тому числі й участь у миротворчих операціях, що у подальшому понесло певні наслідки для внутрішньополітичного стану країни та вплинуло на ставлення до неї країн АТР), розширення культурного обміну, рішення екологічних проблем (Японія є дуже зацікавленою у вирішенні питань щодо екології, оскільки сама стає перед проблемою забруднення навколишнього середовища та інших проблем), підтримка міжнародної торгівлі (тут Японія перш за все вбачає свої інтереси). Потім перераховувались географічні напрямки зовнішньої політики країни у порядку їх вагомості – США, Західна Європа, Азія, Росія, Китай [1,с.441]. Японія шукала шляхи більш глибокого проникнення у світовий економічний простір – і тут можна сказати, що це був початок глобалізації зовнішньої політики країни [1,с.442].
У березні 1990 р. Кайфу Тосікі, прем’єр-міністр Японії, представник Ліберально-Демократичної Партії Японії (ЛДПЯ), сформулював своє розуміння нового світового порядку, що був заснований на: по-перше, закріпленні миру та безпеки; по-друге, повазі свободи та демократії; по-третє, гарантії всесвітнього процвітання через відкриту ринкову економіку; по-четверте, забезпечення розвитку, що гарантував би людям гідне життя; по-п’яте, створенні стабільного світового порядку, що був би заснований на діалозі та співробітництві.
Пізніше ці принципи були інкорпоровані в ряд програмних документів уряду, які підкреслювали необхідність участі країни у заходах з ослаблення міжнародної напруги, розвитку економічного співробітництва та системи світової торгівлі. Було визнано, що реакція Японії на світові події до тих пір була пасивною, а механізм прийняття рішень – уповільнений та неадекватний щодо ситуації, що стрімко змінювалася.
Треба додати, що значний вплив на зміну зовнішньої політики країни мала війна у Персидській протоці, яка також зачепила і внутрішньополітичні проблеми. Хоча засудження Ірака як агресора у країні було одностайним і всі були згодні, що Японія повинна брати участь у колективних акціях щодо його покарання, все ж думки відносно форм та методів участі дуже відрізнялися. Японія «відкупилася» від прямої участі у цьому конфлікті, що викликало невдоволення у світової спільноти. Пролунали різкі заяви на адресу Японії, що змусило її переглянути свої позиції.
Піднялося питання про необхідність приведення ст.9 Конституції 1947 р. у певне співвідношення з потребою участі у зовнішньополітичних акціях щодо покарання агресора.
Нагадаємо, як саме звучить стаття дев’ята:
«1. Японська нація, щиро прагнучи міжнародного миру, що закладений на справедливості і порядку, навічно відмовляється від війни як засобу здійснення свого суверенного права, а також від залякування військовою силою або застосування її як спробу вирішення міжнародних конфліктів.
2. Для досягнення мети, визначеної у попередньому абзаці, сухопутні, морські та повітряні війська й інші воєнні сили не будуть утримуватися. Право країни на ведення війни не визнається » [2, ст. 9, п.1-2].
Стає ясно, що у сучасних умовах ця стаття потребує деяких змін та уточнень, хоча зараз і йдуть активні політичні дискусії щодо того, чи варто це робити. На сьогодні, після прийняття «Закону про процедуру зміни Конституції Японії», питання перегляду Конституції заморозили до 19 травня 2010р. [3, с.3]. Щодо реакції на цей законопроект – вона була неоднозначною як у зовнішньо-, так і у внутрішньополітичному плані. В самій країні 33% населення підтримують скасування 9 ст. Конституції, а 49% висловлюють негативну думку [4, с.24]. Але, згідно національному законодавству, навіть якщо на референдум прийде 50% від всього населення, що має право голосу, і 25% з них проголосують за скасування статті – її буде скасовано. Отже, таким чином було виявлено ще одну віху японського законодавства, що потребувала реформування та перегляду.
Реакція ж світової громади була досить передбаченою - держави висловлювали полярно-різні точки зору на це питання, виходячи кожна з власних інтересів: країни, що були незацікавлені у появі та зростанні збройних сил Японії, вкрай різко висловлювалися щодо реформування Конституції з певних історично складених причин (це, насамперед, Південна Корея та Китай, що відчули на собі міць колишньої Японської імперії, певний час перебуваючи у стані її колоній, і які зараз з опасанням думають про «відродження мілітаристської Японії» [3, с.7]); США ж, напроти, націлені на збереження своєї військової присутності в АТР та прагнуть використати потенціал Японії для досягнення своїх цілей, тому загалом Штати підтримують курс на збільшення збройних сил країни та на перегляд 9 ст. Конституції.
Але не дивлячись на внутрішньополітичні суперечки, Японія все ж приймає участь у врегулюванні міжнародних конфліктів, спочатку надаючи допомогу грошима (Японія, до речі, вкладала немалі кошти для врегулювання міжнародних проблем, і досить часто її внесок, в економічному плані, був найбільшим), потім – відіславши технічний персонал для допомоги американському контингенту, і врешті-решт Японія почала відсилати своїх службовців для участі у збройних конфліктах.
Весь час уряд поступово готовив населення країни, дещо радикально налаштоване щодо наявності збройних сил країни, яка проводить миролюбну політику та відмовляється від війни, у так званих «гарячих точках», до того, що військова участь – неминуча. Влада пояснювала політику, що нею проводилася, використовуючи фактор загрози з боку КНДР: населення Японії було збентежене та налякане випробуванням ракет КНДР та тим, що вони пролетіли саме над територією Японії. З цього можна було зрозуміти, що для КНДР Японія – «ворог №1». Другим виправданням посилення збройної мітці «Країни Вранішнього Сонця» було бажання показати, що Японія не «політичний карлик з великим гаманцем», а активний міжнародний суб’єкт, що має значний вплив у всіх сферах міжнародної діяльності, до того ж вплив не тільки економічний.
Повертаючись до питання зміни зовнішнього курсу країни у 1990-х рр., треба ще раз згадати – саме війна у Перський затоці стала переломним моментом, змусивши політичну еліту переосмислити політичну роль країни на світовій арені, підвищити її значимість у вирішенні спільних проблем. І Японія, як було зазначено вище, почала поступово приймати участь у врегулювання азійських конфліктів, підвищуючи там, таким чином, свою роль та значимість, та доводячи, що вона не «економічний гігант, але політичний карлик».
Як було зазначено вище, країни АТР схвилювалися нарощенням військових сил Японії та її активної участі у військових операціях. Тому, щоб заспокоїти азійські народи в тому, що країна не претендує на роль потужної військової держави, у 1992 р. Кііті Міядзава, тодішній прем’єр-міністр Японії, під час виступу в парламенті заявив: «Наші домовленості про безпеку зі США є незамінною основою для миру та процвітання у АТР, і Японія буде суворо їх притримуватися. У відповідності до нашої мирної Конституції та базовим принципам про виключно оборонний характер країни і неперетворенню її у військову державу, яка може загрожувати іншим країнам, Японія буде продовжувати зусилля щодо закріплення достатньої обороноздатності з суворим громадянським контролем у відповідності до трьох неядерних принципів» [1, с. 447].
Японії вдавалося переконувати країни АТР в тому, що метою її зовнішньоекономічної діяльності в регіоні є не підпорядкування їх своєму диктату, а вирішення тут власних економічних проблем.
У зовнішньополітичному та зовнішньоекономічному курсі щодо країн АСЕАН Японія загалом притримується принципу «відділення політики від економіки». Він передбачає відмову від сугубо політичного мотивування економічної політики, та незалежності світу бізнесу від світу політики.
Японія, враховуючи свої реальні та потенціальні можливості, а також особливості кожного окремого етапу розвитку ситуації в АТР, створила об’єктивні умови залежності від неї азійських країн у області їх економічного розвитку. Саме на цьому і базується позиція Японії в Азії та реалізуються її національні інтереси.
Можна зробити висновок, що Японія має намір підвищити свою політичну роль у АТР за рахунок поглиблення співпраці з АСЕАН, рамки якої поступово розширюються. Закріплення зв’язків між Японією та АСЕАН можна розглядати як одне з найважливіших досягнень дипломатії країни.
Особливої уваги потребує питання відносин Японії та КНР. Останнім часом зросла роль китайського фактора у всій зовнішній політиці країни. Сьогодні Китай перетворився у глобальний стратегічний ринок, на якому транснаціональні компанії можуть швидко отримувати прибуток. Для Японії КНР стала другим за значенням після США торгівельним партнером. Але все ж, не дивлячись на зміни у торгівельно-економічних відносинах між країнами та на зростаюче суперництво між ними за вплив на економіку сусідів, КНР поки що залишається для Японії країною, що розвивається. Та саме ці відносини є стабілізуючим фактором у всьому комплексі двосторонніх відносин, де залишається певна напруга через ряд причин. Це, по-перше, Тайванська проблема. По-друге, невирішеність територіальних суперечок - невизначеність приналежності острова Сенкаку, або, як його називають китайці, Дяоюйтай. Справа в тому, що на цьому острові є певні газові поклади, і зараз Китай, не дивлячись на ще невирішеність питання, добуває там вже певний час газ. Взагалі, ця територія була передана США під юрисдикцію Японії на поч. 1970-х рр. разом з Окінавою. Але КНР вважає о. Сенкаку саме китайським, бо ця територія була захоплена Японією і залишилася за нею згідно угоди 1895 р. про закінчення першої японо-китайської війни. Конфлікт досі не врегульовано, але йдуть переговори [5]. По-третє, питання компенсації матеріальних та моральних збитків, що було спричинено Японією під час війни 1937-1945 рр. І, одна з найголовніших проблем – це ядерні випробування Китаю.
Враховуючи сукупну міць «китайської економічної зони» /КНР, Гонконг, Тайвань/ , а також можливість підключити потенціал китайської діаспори в країнах Східної Азії, Японія розуміє, що Китай може претендувати на лідируючі позиції в економічному житті регіону.
Вже зараз формується концепція так званої «китайської загрози», основними моментами якої є:
- Японія втратила свою економічну вагу у світовому та регіональному масштабі через уповільнення темпів росту експорту та економічної кризи, а Китай, навпаки, закріпив свої позиції.
- Японія стоїть перед проблемою старіння населення, а отже і скорочується його працездатність. В такій ситуації Японії дуже важко протистояти Китаю з його великим населенням.
- Передача Китаю технологій, хоча і застарілих, веде до «вимивання» промисловості Японії та підвищенню конкурентноздатності дешевої китайської продукції, яка вже хлинула на японський ринок. Зараз розглядаються шляхи вирішення цієї проблеми, тому ще китайська продукція є досить низької якості та завдає шкоди звичайним людям. Були деякі прецеденти [6, с.25].

Досі «віссю японської зовнішньої політики» залишаються японо-американські відносини. До того ж, визначилися нові тенденції у відносинах Японії з країнами Західної Європи. На це суттєво вплинув перехід Європи до прагматичної та більш гнучкої політики.
Також треба зазначити, що Японія дуже прагне стати постійним членом РБ ООН, але поки що все марно. Держава своє бажання пояснює тим, що: по-перше, її економічний внесок один з найбільших; по-друге, що кількість членів ООН збільшується, а склад постійних членів залишається незмінним; по-третє, політична вага Японії на міжнародній арені та в окремо взятих регіонах зростає. Час покаже, чи розшириться все ж склад постійних членів РБ ООН, тому що зараз однозначних прогнозів дати не можна.

Підбиваючи висновки, треба зазначити, що японське керівництво, оцінюючи 1990-і рр. як репетицію ХХІ ст. та виходячи з того, що ключовими поняттями стануть глобалізація, регіональна інтеграція та націоналізм, визначило цілі своєї зовнішньої політики наступним чином.
- По-перше, у новому сторіччі незмінними залишаться японо-американські відносини та, як раніше, буде надаватися перевага двостороннім заходам в області оборони, які розглядаються як основний засіб стримання різного роду викликів.
- По-друге, визнаючи взаємозв’язок Китаю з зовнішнім світом через забезпечення стабільності в Азії, Японія буде поглиблювати взаємопов’язані відносини з цією країною.
- По-третє, враховуючи потенціал російсько-японських відносин та схожість точок зору та аналізу багатьох проблем, відмічається можливість на цій основі надати пріоритет проблемам, що представляють взаємний інтерес.
- По-четверте, визнаючи відсутність дипломатичних відносин з КНДР реліктом «холодної війни», налагодженням їх Японія прагне закрити всі післявоєнні проблеми.
- По-п’яте, базовою основою дипломатії залишається посилення та розширення партнерства з усіма країнами та регіонами, включаючи такі віддалені, як Африка (до речі, Японія надає досить значну фінансову допомогу деяким країнам Африки, де в подальшому вона може мати свій інтерес [7,с.7-8] ), а також визнання допомоги закордонним країнам стратегією забезпечення безпеки Японії.
Таким чином, чітко простежується курс на глобалізацію дипломатії Токіо.

А ось щодо внутрішньої політики крани, тут треба зазначити, що до останнього часу вона була більше-менш стабільна, владу в своїх руках тримала ЛДПЯ. Але на останніх виборах до Нижньої палати Парламенту Японії партія перетерпіла чи не найбільшої поразки за всю свою історію. Перемогу на виборах 2009 року отримала Демократична Партія Японії, отримавши 308 депутатських мандатів з 480. Прем’єр-міністром країни став лідер партії Хатояма Юкіо.
Причиною такого різкого падіння ЛДПЯ стали економічна криза, корумпованість верхівок влади, непопулярність тодішнього прем’єр-міністра Таро Асо та внутрішньополітичні реформи щодо працевлаштування та інших важливих для пересічних японців питань.
З приходом нової влади визначилися основні напрямки, за якими буде здійснюватися зовнішньополітична діяльність Японії у найближчий час, а саме це збереження військово-політичного союзу зі США, необхідність співпраці з країнами АТР, вирішення проблеми ядерного озброєння Північної Кореї (як вже вище зазначалося, Японія та її громадяни дуже занепокоєні фактом володіння КНДР ядерною зброєю, особливо її випробовуванням у такий близькості до Японії. Це створює додаткові проблеми не тільки у стосунках між державами, а й дещо змінює розстановку сил в АТР), будування у найкоротші строки довірливих відносин з Росією та вирішення «проблеми Північних територій» (як відомо, між державами є суперечка щодо приналежності островів Кунашир, Ітуруп, Шикотан та Хабомаі Російській Федерації, які після Другої Світової Війни згідно Сан-Франциського договору відійшли Росії) [8].
Пересічні японці покладають великі надії на ДПЯ, сподіваючись на покращення умов життя, підняття економіки країни на докризовий рівень і становлення держави як повноцінного та впливового не тільки економічно, а й політично, актора на міжнародній арені, з яким рахуються інші держави [9].
Як буде складатися ситуація у зовнішніх та внутрішніх справах Японії можна буде побачити вже у найближчий час. Нагадаємо, що 19 травня 2010 р. відновляться спроби змінити Конституцію 1947 р., а точніше, її положення щодо статусу Імператора (якому хочуть надати більше повноважень), положення про збройні сили країни (виправити у відповідності до сучасності. Слід додати, що вже у 2007 році так звані «сили самооборони Японії» було перейменовано у Міністерство Оборони Японії. Це був досить визначний крок, що викликав бурхливу реакцію у інших країнах і знов піднялося питання про «повернення Японії до її мілітаристської агресивної політики»), про структуру Парламенту. Але, з приходом нової влади, можливо ці питання будуть відкладені на певний термін, щоб це не заважало проведенню визначеної зовнішньої політики.
Підбиваючи підсумки, треба додати трошки про позицію США щодо нарощування військової мітці Японією. У самій країні існують два погляди на подальший розвиток подій. Перший передбачає подальшу співпрацю країн, допомогу Сполученим Штатам Японією у врегулюванні регіональних конфліктів та поглиблення політико-економічної співпраці. А ось згідно іншої концепції, Японія вийде з-під «крила» США, поступово набираючи ваги на міжнародній арені та відіграючи все більшу роль в міжнародних відносинах, вже не виконуючи кожний наказ Штатів і проводячи власну політику, переслідуючи національні інтереси. Авжеж, останній варіант розвитку подій США не надто влаштовує, і зрозуміло чому. Але як саме складатиметься ситуація, ще й у світлі останніх подій, як то – перемога опозиційної партії з таким відривом, внутрішні настрої населення – можна буде побачити у найближчий час. Але вже зараз можна з впевненістю сказати – Японія поступово відходить від іміджу «політичного карлика з великим гаманцем», що є позитивним результатом політики, що нею проводилася. І можливо, за певних сприятливих умов, вона таки стане лідером в АТР, як того бажає.




Список використаних джерел та літератури:
1. Молодяков В.Е., Молодякова Е.В., Маркарьян С.Б. «История Японии. ХХ век», 2-е изд. – М.: ИВ РАН, Крафт+, 2009. – 528 с.
2. «Конституція держави Японія», прийнята 3 листопада 1946 року, ратифікована 3 травня 1947 року.
3. Анисимцев Н., кандидат исторических наук «Япония. Закон о референдуме – шаг к пересмотру конституции?» // Азия и Африка сегодня // №10, 2007 г., с.3-8
4. Кошкин А., доктор исторических наук, профессор Восточного Университета «Кому не нравится Конституция Японии?» // Азия и Африка сегодня // №3, 2008 г., с.23-24
5. Загальні відомості щодо о-ва Сенкаку [Електронний Ресурс]. - http://ru.wikipedia.org/wiki/Сэнкаку
6. Саплин-Силановицкий Ю. «КНР-Япония. Кто будет лидером в Восточной Азии?» //Азия и Африка сегодня, №2, 2007 г., с.25-28
7. Сафаров Д «Почему у Японии много друзей в Африке и Азии?» // Азия и Африка сегодня, №4, 2008 г., с.6-10
8. «Правящая партия Японии потерпела сокрушительное поражение» [Електронний ресурс]. - http://www.rian.ru/world/20090831/183100485.html
9. Блог Сузіго, публікація за 12 вересня 2009 року [Електронний ресурс]. - http://blogs.myspace.com/index.cfm?fuseaction=blog.ListAll&friendId=1000249916&page=2
10. Крупянко М.И., Арешидзе Л.Г. «США и Восточная Азия. Борьба за «новый порядок»». – М.: Международные отношения, 2010. – 448 с.
11. Васильев Л.С. «История Востока в 2-х Т.», Т.2. – М.: Высшая школа, 1998 г. – 495 с.
12. Терехов В. «Военно-политическое становление Японии» // Азия и Африка сегодня, № 7, 2008 г., с.2-8
13. Ёсихито Карибэ «Политическое будущее японских консерваторов» // Азия и Африка сегодня, №4,2007 г., с.25-29.
 (320x240, 14Kb)
В колонках играет - Requiem

Метки:  

 Страницы: [1]