В Україні, мабуть, мало хто знає ім’я Хеді Ламар, незважаючи на те, що у свій час вона була доволі відомою актрисою, геніальним винахідником, та ще й мала українське коріння.
Хедвіг Єва Марія Кіслер народилась у єврейській родині у Відні. Мати, піаністка, була родом з Будапешту, батько, директор банку, – народився у Львові.
Дитинство Хеді було щасливим. Ще малою вона побувала мало не у всіх країнах Європи. Вона вчилась театральному мистецтву, балету, грі на фортепіано, вивчала іноземні мови та, як не дивно, математику, завжди була доволі допитливою дитиною. Коли дівчині виповнилось 16, її покликала сцена. Вона почала зніматися в кіно. Дебютом Хеді став німецький фільм "Дівчина в нічному клубі" (1930).
Однак весь світ заговорив про неї вже в 1933, коли вона знялась у стрічці Густава Махати "Екстаз". Фільм виявився доволі скандальним, адже Хеді грала німфоманку. Окрім того вона з’явилась у стрічці повністю оголеною (перший такий випадок у кінематографі), та ще й імітувала оргазм, що за тодішніми мірками було взагалі недопустимим.
Звичайно така справа набула широкого розголосу і викликала обурення суспільства. Особливо протестувала церква. В кількох країнах, зокрема в США, фільм заборонили до показу, аж до появи цензурної версії. Хоча славу про розкуту Хеді було вже не спинити. Чоловіки Австрії та Чехії з жагою дивились на молоду німфу. Подейкують, що навіть Еріх Марія Ремарк був зачарований цією феєю.
Багато чоловіків намагались підкорити серце красуні. Однак, коли Хеді виповнилось 19, батьки, налякані сумнівним успіхом "Екстазу", видали її заміж за австрійського мільйонера, виробника зброї, "продавця смерті", єврея, котрий співпрацював з Гітлером та Муссоліні, порушуючи Версальський мирний договір, Фріца Мандля. Через ревнощі він намагався викупити всі копії "Екстазу" з прокату. Звичайно, це тільки ще більше зацікавило людей, а ось наша героїня була не в захваті.
Вона жила серед розкоші, дорогих прикрас, одягу, слуг, автомобілів у казковому замку неподалік від Зальцбургу. Їхній дім був місцем, де збирались усі європейські знаменитості того часу. Подейкують, що навіть Зигмунд Фройд часто відвідував вечірки подружжя. Декому це може здатись казкою. Однак Хеді розуміла, що вона для свого чоловіка всього лише ще одна забавка. Він знав, що вона не підведе його. З’являючись на важливих подіях, вона завжди виглядала бездоганно, вміла підтримати світську розмову, але знала своє місце.
Мандль часто любив повихвалятись своєю дружиною-красунею перед тодішнім бомондом та діловими партнерами. Фріц заборонив їй зніматися в кіно. Тому, оскільки інших занять у Хеді не було, їй доводилось їздити з ним у ділові поїздки, сидіти на нудних зборах, слухати… Відвідуючи його заводи, Хеді розібралась із принципом дії багатьох видів зброї. Хто ж знав, що за кілька років ця інформація стане їй у нагоді…
Оскільки сімейне життя не склалось, красуня здійснила кілька спроб втечі, одна з яких таки була успішною. Розповідають, що Хеді підсипала снодійного покоївці, аби зникнути непоміченою. Вона переодяглася в уніформу та вийшла через службовий вхід. Ще одна версія стверджує, що Хеді, одягнувши на один з прийомів усі свої прикраси, дала своєму чоловіку снодійне і втекла з країни. Якби там не було, розлучення вона отримала в Парижі, потім поїхала до Лондону, а звідти подалась до Нью-Йорку.
Завдяки скандальній стрічці Голлівуд одразу ж відчинив перед нею двері. Щойно прибувши до Америки, Хеді підписала контракт із Луїсом Маєром, засновником студії Metro Goldwyn Mayer. Однак, щоби не провокувати доволі консервативну американську публіку, їй довелось взяти псевдонім. З того дня світ запам’ятав її як Хеді Ламар.
Її американська кар’єра розпочалась зі стрічки "Алжир" в 1938 році. Глядачі просто закохались в дівчину. Вона стала іконою стилю, її лице з’являлось на всіх обкладинках, журналісти слідкували за нею повсюди, аби знати всі її таємниці. Вона грала з найвідомішими та найкращими акторами того часу. Сам Луїс називав її "найкрасивішою жінкою у світі". Вона фактично ввела моду на "кіношних" брюнеток, потіснивши "платинових блондинок".
Однак сама акторка вважала свою вроду прокляттям: "Мені пропонували ролі дурненьких ляльок. А щойно я починала говорити про серйозні ролі, режисери починали наді мною сміятись". Це був гарний урок для Хеді – світ цікавила її краса і аж ніяк не розум. Хоча це не завадило їй знятися у 18 стрічках та заробити близько $30 млн. – неймовірна сума на той час. Найкращою її роботою вважають фільм "Самсон і Даліла" (1949), який отримав 2 номінації "Оскар" і став найбільш касовим фільмом року.
Але кар’єра в кінематографі – не найбільше досягнення Хеді Ламар. Вона залишила слід в історії як один з найважливіших винахідників, чиїми винаходами ми користуємось сьогодні.
А почалася ця історія у вересні 1940 року, коли німці потопили американський евакуаційний корабель. В результаті трагедії загинули 77 дітей. Хеді захотілось допомогти країні, яку вона тепер називала батьківщиною. Вона звернулась до Національної ради винахідників США, яка була створена для пошуку методів зміцнення обороноспроможності США. Однак, з цинічною посмішкою їй запропонували збирати пожертви, "користуючись" своєю популярністю та красивим лицем, а розумову роботу залишити спеціалістам.
Та Хеді й тут втерла всім носа. Вона приєдналася до голлівудських зірок, котрі продавали військові облігації, та обіцяла свій поцілунок кожному, хто купить облігацій на 25 тис доларів. Тож не дивно, що одного вечора їй вдалось зібрати аж $7 млн. Окрім того вона займалась благодійною діяльністю: організовувала безкоштовні обіди для солдат, танцювала на благодійних вечорах з моряками та льотчиками. Та цього було не достатньо.
Хеді почала згадувати, що її чоловік працював над торпедами, якими можна було би керувати за допомогою радіозв’язку. Однак проблемою було те, що сигнал легко перехоплювався ворогом. Австрійські вчені так і не змогли вирішити цю проблему.
Зате це змогла зробити Ламар. Разом з другом Джорджем Антейлом (композитором-авангардистом і не менш цікавою та загадковою особистістю) вона розпочала роботу. Результатом стала технологія "стрибаючих частот" - зміна каналів передачі сигналу, що гарантувало би безпечну передачу інформації. Простішими словами, частина сигналу передавалась на одній частоті, наступна частина – на іншій і т.д. Для свого винаходу Ламар і Антейл використали деталі від механічного піаніно. Перфоровані рулони в передавачі та в торпеді були однаковими, що дозволяло синхронізувати передачу сигналу, але ускладнювало його перехоплення.
Так Хеді Ламар стала людиною, якій вдалось розробити принципи шифрування інформації для постійних незакритих каналів зв’язку.
У серпні 1942 Хеді та Джордж отримали свій патент на систему секретного зв’язку Secret Communications System. Їй було тоді 28. Творці подарували свій винахід державі, відмовившись від усіх можливих виплат. Але військові скептично віднеслись до ідеї, зокрема тому, що на той час її було доволі важко реалізувати. Більшість чиновників навіть не зрозуміли суть її винаходу і, сміючись, казали: "Ця жінка пропонує запхнути піаніно в торпеду?"
Зате розвитку ця тема набула в 1957, коли технології вийшли на дещо вищий рівень. З часом з’явився термін "широкосмуговий сигнал", а саму систему нарешті змогли використати у військовій сфері під час Карибської кризи в 1962 році. До 80-их років ця технологія була засекречена.
Сьогодні ж вона широко використовується в нашому повсякденному житті: від стільникового зв’язку до улюбленого Wi-Fi, від навігаторів до Bluetooth. Не дивно, що винахід Хеді сьогодні вважається однією з найважливіших розробок 20 століття.
Ентузіасти, які випадково знайшли цю інформацію, намагались повернути їй заслужену славу. В 1997 році актриса і винахідниця таки отримала офіційну нагороду від фонду Electronic Frontier за свою працю. Але на церемонію не з’явилась, а лише передала аудіо запис своєї промови. Можливо, причиною було довге суспільне цькування та втома від боротьби за своє право на особистість.
Її сімейне життя так і не складалось. Вона шість разів виходила заміж і мала трьох дітей. Однак з чоловіками їй не щастило: її били, їй зраджували, її нищили ревнощами. А останній обранець, її адвокат з розлучень, забрав усе, що вона мала. Після цього Хеді зникла із суспільного життя.
З дітьми відносини теж були не найкращими, в неї ніколи не було на них часу. Спільну мову вони знайшли лише коли Хеді вже була старою. Її син, Ентоні Лоудер, згадував: вона настільки розчарувалася в людях, що під кінець свого життя не довіряла навіть собі, забула, що таке любов, і перетворилася в стару буркотливу жінку.
"Будь-яка дівчина може бути чарівною. Все, що потрібно, це тихенько стояти і виглядати дурненькою, - казала акторка. Фактично, це був стереотип, який панував у ті часи в суспільстві. От тільки сама Хеді не хотіла до нього належати.
Останній її фільм з’явився в прокаті в 1958 році. Про Хеді почали всі забувати. На її місце прийшли красуні типу "Мерлін Монро".
Коли через 8 років 52-річна акторка захотіла повернутися на екрани, її репутація зіграла з нею злий жарт. Справа в тім, що надто вже вона була безпосередньою: мала різкий характер, відверто говорила про свою неприязнь до Голлівуду, а це в свою чергу призвело до появи впливових ворогів. В Голлівуді її ненавиділи за те, що вона не прикидалась дурненькою і завжди демонструвала свій інтелект, не підбираючи слів, аби "задобрити" впливових людей кіноіндустрії. В результаті її почали звинувачувати в наркоманії, алкоголізмі, проміскуїтеті та клептоманії.
Трохи згодом у продажі з’явилась автобіографія "Екстаз і я. Моє життя як жінки", автором якої буцімто була сама Хеді. Насправді ж вона належала перу Лео Ґілда (Leo Guild) и Cy Rice. Хоча, подейкують, що на цю книгу вона дала згоду сама. Однак, коли вона побачила версію, котра поступила у продаж, Хеді жахнулась. Ця "автобіографія" остаточно знищила репутацію акторки, адже між іншим там говорилось про те, що Хеді німфоманка. І навіть довгі судові процеси не змогли врятувати жінку від краху.
Що ж, кажуть, життя геніальних людей завжди важке. Ось маємо ще один приклад, котрий підтверджує цю думку. Незважаючи на свій вклад у мистецтво та технології, Хеді не отримла ні належного визнання, ні щасливого життя. Вона була феноменально красивою, розумною, творчою, дотепною, упертою, пристрасною жінкою, котра вірила у свою внутрішню силу. Вона на 20 років випередила свій час.
Після завершення акторської кар’єри вона входила до акціонерних рад кількох технологічних компаній Кремнієвої долини, котрі зробили Америку передовою країною у сфері інформаційних технологій.
Але варто зазначити, що Хеді таки була дуже суперечливим персонажем. Вона скаржилась, що Голлівуд цікавить тільки її зовнішність і лягала під ніж пластичного хірурга, що врешті позначилось на її зовнішності; запевняла, що материнство – найважливіша для неї річ і роками не бачилась зі своїми дітьми. Вона не хотіла піддаватися впливу Голівуду, але чим більше пручалася, тим глибше її засмоктувало це болото.
Остання скандальна історія, яка освіжила в пам’яті людей ім’я Хеді Ламар, була судова тяганина з компанією Corel щодо використання її обличчя на упаковці пакету CorelDraw8. Однак виграти їй не вдалось, тому що це насправді була ілюстрація художника Джона Коркері. У рішенні суду йшлося, що Corel може використовувати лице Хеді для реклами свого продукту ще 5 років, але акторка повинна отримати $250 тис.
Ще одну спробу захистити свою честь в суді Хеді здійснила незадовго до своєї смерті. Компанія "Галло" використала її сценічний образ у своїх рекламних роликах, однак суд не погодився, що це можна назвати вторгненням в особисте життя акторки.
Життя Хеді обірвалось в 2000 році у флоридському будинку пристарілих. Вона залишилась одна, без чоловіка, без грошей, без визнання. Її сусіди навіть не підозрювали, що поряд з ними живе справжнісінька легенда. Щоправда, її таки удостоїли зірки на Алеї слави в Голлівуді, її наукова діяльність закарбована у Залі Слави Винахідників, а 9 листопада – день її народження – зробили днем винахідника в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Ось тільки для подяки вже занадто пізно…
І на завершення, кілька цитат Хеді Ламарр:
"Якщо ви користуєтесь своєю уявою, ви можете подивитися на будь-яку актрису і побачити її оголеною. Я сподіваюсь, що спонукатиму вас використовувати свою уяву."
"Світ не стає легшим. З усіма цими новими винаходами, я вважаю, люди почали більше спішити. А поспіх – це не найкращий шлях; для всього потрібен час – для роботи, для гри, для відпочинку"
"Можливо, моя головна проблема в шлюбі - і це проблема багатьох жінок - в тому, що я хотіла і близькості, і незалежності. Це доволі важко, однак обидві потреби є важливими для шлюбу."
"Надія і цікавість щодо майбутнього, здаються кращими, ніж гарантії. Так було і для мене. Невідомість завжди приваблювала мене... і досі приваблює."
Miledi1950 обратиться по имени
Воскресенье, 11 Октября 2015 г. 20:57 (ссылка)
