Усталость заполняет душу
И бодрый замедляет шаг,
И в океане звуков кружит
И ночи надевает шаль.
А я все не могу расстаться
С иллюзией твоей любви.
Еще бы в снах ты не являлся
И можно бы похоронить
порывы сердца разорваться
и половинкой стать твоей.
И в горле ком, тогда б сорвался
Из уст молитвой о тебе.
Когда б мечтать не перестала,
Где б силы я брала чтоб жить?
Мне лишь любовь твоя причалом
служила. Я хочу любить!
Не думать о тебе ночами,
А ждать по вечерам домой.
Растить детей, чтоб дети знали:
Вот этот мир спасла любовь.
Наперекор судьбы реалиям,
Сквозь мрак религий и войны-
Преодолей все расстояния
И дай возможность мне любить...
                                     26.02.1999г.

В колонках играет - уже вторую неделю в этих колонках играет только саксофон!Настроение сейчас - кофейное, можно чуть-чуть коньяка

А жизнь опять берет свое
И возвращается на круги,
Струясь сквозь сомкнутые руки
Песком, мирское бытие.

В который раз себя не жаль,
В который раз мечту презрев,
Как плод, который перезрел,
Мы удаляемся в печаль.

Еще терзает тень сомнений,
Но, избирая этот путь,
Не сомневаемся ничуть,
Что нашим чувствам нет сравнений!

Лишь в замкнутой спирали дней
Все повторяются мгновенья,
Что как нетленные поленья
Питают жар людских печей...
                                  05.10.1995г.

В колонках играет - Golden Sax. "Petite Fleur" Настроение сейчас - :) потанцуем?

Бракує слів. Поламаними сходами

Тікають почуття мої світ за очі.

Навіщо так? Я ще не досить втомлена,

Я ще не довго була одиначкою.

 

Стікає час. Поволі божевілля

Паде на зошит, мов шкільна задачка.

Навіщо так? Я хтіла шаленіти,

Воліла залишитися жебрачкою.

 

Віддати все. Себе і гордий смуток,

І сповідь, навіть те, чого не мушу.

Залишитись оголеним бажанням

І відчуттям, що висмоктали душу.

 

Чому ти не жадав забрати серце,

Розбити вщент і на смітник уламки?

Чому пустив мене у світ безмежний

І не залишив біля себе бранкою?

 

Чому життя, збудоване над прірвою,

Степи безкраї сповнило благанням?

І ти почув, а я пізнала присмак

Відвертого і тихого кохання.

 

Чому не я (не жінка, не Мадонна)

Дала тобі тепло і розуміння?

Чому ти став єдиним в цьому світі?

Чому не я, а ти – моє сумління?

                                   20.09.2004р.

В колонках играет - ...... Настроение сейчас - :) уже веселее

Тебе... до нестями.... Закохана,

До зойку, до болю в крові.

Невтішна жага, невтамована

Тече попри вени мої.

 

І росами капає, падає,

Рясніє зрадлива сльоза:

Бриніла, мов листя на пагоні,

А стала – вода дощова...

 

Ні смерть, ані муки пекельні

Не вичавлять з мого єства

Тих спогадів, що так ретельно

Я в свої клітини вплела.

 

На Бога! Не треба про щастя,

Не треба про вічне життя!

Я густо подрібнена в часі

І то мій найтяжчий суддя.

 

Секунда – щопогляд, щоусміх...

Хвилина – щодумка летить.

Та мій запланований успіх

Для тебе коротший за мить.

 

І байдуже, що там надалі...

Не було б цих зламних рядків,

Коли б я не була в опалі,

Коли б ти мене так любив.

                        14.09.2004р.

В колонках играет - Golden Sax. "Emanuelle"Настроение сейчас - то же...

Так сумно... Все моє життя

немає сенсу. Мрії марні.

А я - кумедна жінка-парія,

Віщунка свого майбуття.

 

А ти? А ти - герой роману,

Чужого й мого. Епілог.

Ти сам собі і Цар і Бог.

І сам себе завів в оману.

 

То як тепер нам далі бути?

Тамую подих. Серце знов

Співає про земну любов...

Допоможи мені збагнути.

 

Які світанки, квіти, зваби

Тобі принести? Ти - полон,

Я питиму з твоїх долонь

Життєвих істин тепле злато.

 

Я питиму тепло. А ти

Ітимеш сумом оповитий,

Шукатимеш зів”ялі квіти

В моєму згаслому вікні.

 

У темряві сліпої ночі

Почую кроки. Ти прийшов...

Та чи залишилась любов

Розкажуть тільки мої очі...

                        20.08.2004г.

 

 

В колонках играет - Golden Sax. "Feelings"Настроение сейчас - Чувствительное...:)Утро! Замечательное, ностальгическое утро!  Не вижу повода не попрощаться с еще одним эпизодом своей жизни. Когда душа рвется на части от боли, кто-то кричит, кто-то сходит с ума... я пишу стихи :)... Когда я отдаю стихи на всеобщее анонимное обозрение - это значит, что боль прошла...

Не залишай мене на самоті

З думками про мінливість долі.

Не рай небесний крила дав мені,

А серце, що закохане до болю.

 

Той щем зрива голосся всіх птахів

І крилами вкриває землю й небо:

Закохана у цю коротку мить,

Що кризь життя майнула терпким дивом.

 

Та терпкість стала всім моїм буттям

Від Бога сподіватимусь на щастя…

Моє кохання – то моє життя,

А доля – то є тільки Божа ласка…

                                   20.07.2004г.

В колонках играет - Joe Cocker "Night Calls" Настроение сейчас - такое же, любви хочется..... очень

Сегодня в сети увидела фото.... мужчины, его глаза.... а впрочем, все что сказали его глаза уже было написано мною пару лет назад, осталось только вставить текст и отдать на откуп читателям.....

Мне под Вашим таинственным взглядом

Можно только хмелеть и хмелеть.

Странным томительным ядом

Он вонзается в каждую клеть.

 

Я б скорее Снегуркой растаяла,
Растопилась, водой утекла.

Я изысканней пытки не знала,

Да и выдумать вряд ли б смогла.

 

Вы - таинственный змей искуситель

И гореть мне в аду Ваших чар

И сгорать и, из пепла вставая,

Возрождаться на новый пожар.

 

Мне под Вашим перстом указующим

Не летать от любви в небесах.

Я всего лишь немного волнуюсь,

Когда Ваши пытают глаза…

В колонках играет - Joe Cocker "Don't let me be misunderstood" Настроение сейчас - блюзово-бирюзовое

Добрый вечер, дорогая редакция!

вот, после долгих блужданий и исканий себя, в себе и пр..... я вернулась.... Я вернулась! и в честь моего возвращения - парочка старых - свежих творений. Старых - потому как давно написаны, свежих - потому как только теперь выставляю их на всеобщее обозрение.
наслаждайтесь.................................

Оригинал

 ***

Что за ночь на свете, что за ночь!

Тихо как... Сейчас случится чудо.

Я услышу голос твой: «Мне худо!

Приходи... Ты можешь мне помочь».

                (Афанасий Фет, 1953 год)

 

 

Импровизация

***

Что за день сегодня, что за день!

Гул соседей... Ожидаю чуда.

Я в глазах твоих прочту:

"Мне трудно! И себя... и долю превозмочь".

 Я б сказала, что: "Обычный день..."

что: "Согрею поцелуем в полночь..."     

Но одна лишь между нами тень,

Что меня ты не зовешь на помощь.

                        (мое, 08.06.2004 года)

В колонках играет - В мире животных (Remix)
Настроение сейчас - 9 баллов (типа начинает штормить....)

Буэнос Утрос!  Дорогая редакция!....

У меня сегодня настроение! и не какое-нибудь, а самое что ни на есть настроительное!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Жизнь потихонечку налаживается!!!!!!!!!!!!!!! Даст Бог, прорвемся. :) и тогда, завтра едем на моря! :) Причем в самом прямом смысле.

И поезд пассажирский скроет

Ту злую грусть, что дождь не смоет

И мысли унесутся прочь!

 

Не помню как там дальше, поэтому в стихии выложу позже. (ну это для тех кто Мою стихию иногда разглядывает :))....

Утрос буэнос!
Дописываю в догонку, по прошествии 3,5 месяцев после этого самого знаменательного события за последние 10 лет моей жизни! 12 августа 2005 года состоялась сделка века! Я купила ДОМ!!!!!!!! У меня теперь, недвижимость в пригороде Киева!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Это потрясающее ощущение! Свой, собственный дом! Пусть в кредит, пусть надолго.... но не гостинка же на окраине?!? И самое главное, то, что можно оценить только по прошествии времени (пусть даже оно прошло чуть-чуть) - цены на землю приятно радуют! Для жаждущих, желающих и.... ну .... неравнодушых к жизни, милости просим, соток 15-20 где-то через год я смело смогу продать (и забыть про этот дурацкий кредит :)). И у кого-то будет очень интересная соседка....:)))))))))))))))) Права была моя самая любимая Аля Григорьевна (тетушка-волшебница), когда сказала: "Наташенька, пробьешь ты этот кредит".  Другим словом это можно было назвать, но я его действительно именно "пробила"! Ну, а еще она сказала, что "у этой Золушки еще все впереди..." (это про меня :))... и бал, и Принц, и .... все романы на свадьбах кончают недаром, потому что не знают что делать с героем потом :)....

 

Считая драгоценные минуты,
Спешу я знать все тайны Бытия.
Не потому, что мудрости открыта,
Не потому, что верую в тебя.
Мой Бог, мое Светило из Светил,
Так многолик и так прекрасен образ
оставленный тобой. Он брошен в мир
Чтоб я ловила, покоряя возраст
Людских теней неясные черты
И книг забытых мятые страницы
Не потому, что это Ты велишь,
А потому, что мне в ночи не спится...

Я говорила, что люблю?

Тебя, сидящего в машине,
Мое (с натяжкою) но, мини,

Разглядывающего на ходу.

 

Когда стекло твоих очков

Блестит на солнце и от бликов

Ты расплываешься в улыбке,

Мне просто не хватает слов…

 

Когда мы после (или до?)

В глаза так пристально смотрели,

Остатки мыслей улетели;

Нет, все же это было до…

 

До наступленья темноты

И до Пришествия второго

О разном говорили много

И ни пол слова о любви…

Касаясь медленно губами

Твоих изгибов, я опять

Все необъятное пытаюсь

Своею негою объять.

Ловлю руками шорох каждый;

Твоя неистовая плоть меня,

Расстерзанную дважды,

Стремится снова побороть.

А я давно сдалась без боя,

Мне сладок этот плен ночной.

Отдав тебе Звезду Героя,

Мне снится утренний покой.

Отбрасывая сна остатки,

Мой мозг все силится понять:

"Ну как же телу удается

Все необъятное объять?!!"

 

Нарисуй мне хрустальное небо

А на нем голубые глаза,

Чтобы взор их, исполненный неги,

Застилала златая слеза.

Напиши одинокую песню,

И когда-то с тобою вдвоем,

Если только останемся вместе,

В миг печали ее напоем.

Я хочу, чтобы небо упало,

Чтоб часы прекратили свой бег,

Чтобы где-то в вершинах Непала

Мне нашелся родной человек.

Мне не нужно скульптур и пейзажей,

Мне не нужно симфоний и фуг,

Я хочу, чтоб любовь посещала

И меня, иногда или вдруг.

Что вам сказать?! Я фигею, дорогая редакция!

неделька началась... при таком понедельнике к пятнице можно и в дурдом загреметь... Лично я свои деньги получаю за проделанную работу, но за что платят кретинам, которые должны для меня работу делать? Чего-то я в этой жизни не понимаю....придется устроить всем такой вторник!!!! как для меня вчера сделали понедельник!!!!!!!!!!!!!!

Утра всем! Доброго! Я выхожу на тропу войны: виват инетллектуалам, капец уродам!

С добрым утром, дорогая редакция!!!

Ничего себе, такой денек... начинается. И вместе с ним новая неделька!!! Удачи тебе, солнечная Кармен, кто ж тебе удачи пожелает как не ты сама :)))))))))))

Пусть путь длиной в ближайшие 5 рабочих дней будет бодрым, добрым, захватывающе интересным и да ничто не омрачит мое шествование им (путем в смысле :)) )

Прошло уже довольно много времени... Или нет, не так, времени прошло не много, но много событий...Я мысленно все возвращаюсь на тот Майдан, наш... когда каждый стоящий рядом был тебе больше, чем друг, больше, чем брат. неискоренимая романтика светящаяся в глазах, надежда... и в то же время готовность отстаивать свои убеждения до последнего (чем бы это последнее не обернулось).  Эти мысли..., они слишком глубоко осели в моей душе, чтобы просто взять  и забыть о себе, той, тогдашней, оранжевой...о тех, кто был рядом, кто рядом и сейчас, но в силу разных обстоятельств не впоминает о ноябре 2004 года.

Я буду вспоминать и записывать. Если я это не сделаю сейчас, подсознание заархивирует всю информацию, и останутся только ощущения...зафиксированные, пережитые каждой клеточкой моего тела, каждой вибрацией моей души...

Для меня все начиналось банально: чтение оппозиционных на тот момент сайтов (в основном это была www.pravda.com.ua) и и переполняющее мозг желание высказаться..., прокричать... каждую мысль всем, кто вообще в состоянии слышать.

Я это сделала... я сделала это! Я написала письмо в "Украинскую правду". Я даже отправила его с рабочего почтового ящика, это было 15 ноября 2004 года.

Думаю, что таких писем было слишком много, поэтому на сайт оно так и не попало. Теперь я оставлю это письмо в своем дневнике. Оно не позволит мне забыть начало себя сегодняшней. Вот он, полный текст моего письма:

За Україну, тому за Ющенка

 

Шановні співгромадяни,

 

Не знаю чи заслуговує на публікацію в «Український Правді» мій лист, але з моменту появи листа «Виборця Малоруського», я кожного дня подумки відповідаю на нього та на інші подібні висловлювання, що начебто підтримують позиції Януковича (хоча більше ці листи скидаються на напади).

 

Мої думки не розраховані на фахівців у галузях політологіїї, журналістики тощо. Швидше за все вони впадуть в око людям, що так само як і я відчувають спочатку серцем, а потім вже осягають розумом, людям, що намагаються подолати власні сумніви щодо держави в якій вони прокинулися під час передвиборчої кампанії і в якій їм прийдеться жити або з заплющеними очима або з відкритим поглядом у майбутнє.

 

Почну здалеку, тобто з минулого. Моє дитинство і шкільні роки проходили у невеликому сучасному але «закритому» містечку на півночі Казахстану, яке було підпорядковане оборонному відомству тодішнього СРСР. Місцевий люд, тобто казахи, складав 3% від населення міста.

Для прикладу: у школі де я навчалася було 150 учнів  в одній паралелі, з них: казахів - троє, а решта «російськомовне населення». Загалом же ж населення міста складалося з росіян, німців, українців, білорусів, та подекуди «іншіх»: татар, корейців, курдів, вірменів, чеченців... Тоді, коли було, м’яко кажучи, прийнято бути «рускіми» за паспортом і мовою спілкування, «інші» змушені були бути «сміливими» і не приховувати свою національність, тобто були ізгоями -  за розмиту слов’янську зовнішнсть могли сховатись не всі.

Так сталося, що з трьох казахів нашої паралелі одна дівчинка була моєю кращою подругою. «Ка-за-шка,  кал-біт-ка, ко-со-гла-за-я» – зі злістю шипіли мої «російськомовні» однокласники, «російсько-культурні» діти «російсько-культурних» батьків... А мені певно не вистачало тієї культури чи ще чогось,  бо я ставала наперед подруги і перекрикувала весь клас: «Вона не казашка, вона просто засмагла...», або таке, що стало верхом уяви в мої 9 років:  «Вона не казашка, вона – українка, в неї ж карі очі!».

 

Пізніше в чотирнадцять, коли «перебудова» торкнулася і підлітків, ті самі мої однокласники кричали, що не будуть вивчати «калбітську» мову, бо вони (однокласники) їм (казахам) культуру принесли і, даруйте на слові, навчили підмиватися. 

 

Я не буду зараз моралізувати про культурні традиції, про їх рівність і значення для людства загалом та для окремого народу. Я хочу щоб у цих рядках відчулася паралель між поведінкою «російсько-культурних» громадян на теренах колишнього СРСР і нинішнього СНД. Можливо хтось закине мені, що це перебільшення. Відверто кажучи, жодного перебільшення, слова різні, час різний – суть та сама.

 

Ще трохи пізніше, у 1992 році, ті самі мої однокласники з великого небажання і страху заговорити казахською дружно кинулися поступати у російські ВНЗ, а я поїхала за направленням української діаспори Казахстану вчитися до славного міста Івано-Франківська. Батьки моїх однокласників, хто з острахом хто з огидою, говорили про те, що «там бендерівці, куди Ви посилаєте дитину...». Мушу зазначити, що свій неоціненний внесок у саме таке ставлення до України і українців зробила журналістка Наталія Кондратюк, яка на той час була власним кореспондентом ГРТ в Україні. Я пам’ятаю, що після її «чесних» новин з Майдану Незалежності приходилося довго відмиватися від словесного бруду. Може тому, коли я бачу її на каналі «Україна» в мене виникає стійка асоціація з брехнею і перекручуванням фактів.

 

Та попри всі розмови, телевізійні жахалки, покручування пальцем і знизування плечима колишніх співгородян, я вчилася бути українкою. Я шукала себе... і знаходила у рясних прикарпатських дощах після сухого казахстанського степу, у Різдвяних і Великодніх святах яких не знало моє рідне атеїстичне місто, у співучому слові поетів, на превеликий жаль «Малоруських Виборців», не можу обмежитися Шевченком, у барвистості рушників, з якими чомусь соромиться ототожнювати себе сучасна молодь, помилково вважаючи саме їх шароварщиною та з багатьма іншими речами непомітними пересічному українцеві, що зростав на цій, українській землі.

 

По приїзді до Києва, у 1996 році, я вільно володіла українською і перехожі які чули як я розмовляю із сином питали з привітною цікавістю: «Ви певно з Західної?», а я, посміхаючись у відповідь, казала: «І з Західної також...».  Мій син дивився телевізійні програми Першого національного і «1+1», ТОМУ, ЩО вони мовили українською у цьому зросійщеному місті.

Вже  два роки по тому я зрозуміла, що не маючи потужного україномовного середовища я довго не втримаюсь, а напроти почну все більше говорити тією мовою, яку звикла чути протягом багатьох попередніх років. Єдине що втримало це – дитина, дитина, що дивлячись на масив біля метро «Мінська», тоді ще не прикрашений новими будинками, якось сказала: «Мамо, дивись, це – моя Україна!». І якщо в мого маленького хлопчика знайшлося стільки любові і сміливості в серці, щоб вигукнути посеред Різдва слова, які ми звикли чути тільки на День Незалежності, я мушу знайти в собі сили говорити і думати українською, попри те що мені  як і багатьом іншим дуже легко сховатися за стереотип «я не вчила українську у школі».

 

Протягом одного навчального року я навчилася говорити,читати і писати українською, за це моя щира вдячність викладачам Прикарпатського Університету м. Івано-Франківська. Цей заклад відомий не тільки через «подію з яйцем»,  саме в ньому з терпінням і толерантністю вчать бути духовними українцями студентів з близької діаспори.

 

Я впевнена, що шлях громадянина полягає у повазі до будь-яких атрибутів державності: мови, прапору, гімну, діючого громадянства...І не важливо народився ти в цій країні, переїхав до неї у дорослому віці чи просто завітав у гості.

 

Людині, яка не є професійним журналістом і не звикла до написання великих текстів доволі важко вибудувати ланку зі своїх думок, тому я скористаюся зразком, що його залишив Микола Княжицький.

 

Я хочу жити у суспільстві де правда є синонімом щирості, а українців не вважають наївними ідіотами або непримиренними борцями проти росіян. Бо та правда, яку нам підсовує діюча влада є суцільною підміною понять.

 

Я хочу щоб люди які розмовляють українською мовою, або будь-якою іншою мовою, у своєму побутовому спілкуванні керувалися моральними принципами, основи яких лежать не тільки у християнстві, а й у тих  релігіях/релігійних течіях, які вони сповідують.

 

Згадайте, що під час великих християнських свят Перший Національний телеканал транслює служби і з Києво-Печерської Лаври, і з Володимирського Кафедрального Собору у Києві і з Собору Святого Юра у Львові. Це наочний приклад толерантності України на державному рівні. Та на жаль, це не особисте досягнення діючих Президента і Прем’єр-міністра, а багатьох дійсно освічених людей, які не накидаються словом «культура». А те, про що писав анонімний «Малоруський Виборець» тільки прояв релігійної нетерпимості і аж ніяк не високої культури.

 

Я не хочу щоб мою країну ділили на Захід і на Схід, на перший, другий і третій сорти, бо тоді, такі як я, певно, належатимуть до п’ятого сорту.

 

Я не хочу щоб мій син був одним з трьох україномовних учнів, звичайного класу столичної української школи (нічого не нагадує?). Я кажу про мову, якою здатні спілкуватись наші діти на перервах і удома.

 

Я не хочу шукати у книжковому магазині полицю з україномовною літературою. Коли на книжковому ринку у Києві залишиться продавців російськомовної літератури не більше ніж продавців навчальної літератури з іноземних мов, тоді я повірю що українська мова в Україні посідає місце, визначене для неї Конституцією.

  

Я хочу вільно наймати житло за прийнятні гроші і мати реєстрацію за місцем проживання, як те передбачає закон. Я не хочу думати, що моїй господині невигідно, з огляду на оподаткування, показувати, що вона здає в оренду житло.

 

Я хочу щоб мій син не питав, кого може побити майбутній Президент, якщо він був судимий за побиття людини у юнацтві. Я не хочу щоб мені нав’язували псевдожалість до людини, тільки ТОМУ, ЩО вона виросла в сирітських умовах. Дорослий чоловік, що обіймає не надто скромну державну посаду,  повинен викликати у громадян країни дещо інші почуття, щонайменше повагу.

 

Я не хочу щоб повноцінна старість моїх батьків забезпечувалася ціною майбутнього моєї дитини. Правдива влада не ставить своїх громадян перед таким вибором.

 

Я хочу щоб через 10 років, коли мій син матиме право обирати, він міг ним скористатись. Я не хочу почути від нього, що в мене такий вибір був, а я нічого не зробила щоб залишити цю можливість йому.

 

Я хочу щоб через 10, 20, 30 років мій син так само казав мені: «Мамо, дивись, це – моя Україна!».

 

Я знаю, що на цих виборах в мене є вибір. Я надто люблю цю країну, з її поки що незнищеною природою, з її розмаїттям культурних проявів, з її насправді талановитим працелюбним народом (народом країни, а не окремої національності). І добробут цієї країни особисто в мене не асоціюється з віртуальною «стабільністю», а напроти з динамічним розвитком. І навіть якби Віктор Янукович не мав своїх славнозвісних судимостей, навряд чи він викликав би у мене таку глибоку повагу, яку викликає Віктор Ющенко.

 

 

P.S. особисто для пана Княжицького

Шановний пане Миколо, кому як не Вам знати, що в кожній мові є свої мовні аналоги і необов’язково дослівний переклад.

Певно Вам забракло саме етичності під час написання вашої статті, етичності, яка є синонімом як моральності так і «нравственности», тому Ви послались на Олеся Гончара, нібито, навіть він не знайшов в українській мові відповідника до російського слова «нравственность».

 

 

З повагою,

просто громадянка України

Наталія Тарасова

Начало положено. Так же, как и в жизни, на страницах своего дневника я буду часто перескакивать с русского на украинский и обратно. Так уж исторически сложилось в моей жизни...

Довольно таки, странно...Эльфы, конечно, очень привлекательные существа, но я всегда отождествляла себя с ведуньей.... Сильной, знающей добро и зло, но всегда творящей добро (не без сомнений, конечно...)

Во мне иного смысла нет,

Чем жить, как раненая птица.

Лететь в распахнутый рассвет,

Чтоб в лике солнца раствориться.

 

Чтоб взмахом целого крыла

Согреть протянутые руки,

Чтоб рана кровью истекла

С закатом, унося разлуки.

 

Влекомая своей судьбой,

Я собираю дней осколки,

Где жизнь, рожденная не мной,

Есть смерть, в которой я умолкну.

 

Мне в рай молящихся сердец

Открыта звездная дорога.

Печалям всем придет конец,

Ведь я в себе узрела Бога...

" Вы - эльф."

Вы красивы собой, умны, возможно даже владеете магией, но в то же время горделивы, самоуверенны, и даже самодовольны.
Пройти тест "Какое вы существо в мире фэнтези?"

Твои глаза – мерцание озер,

В них не тонуть, но лишь по глади

Моих томлений пламенный костер

Скользит ладьей. И Бога ради,

Не нарушай звучащей тишины

Ни плеском волн, ни птицею случайной

Я влюблена в предчувствье новизны

И лучшей я не знаю тайны.

Твой взор меня безудержно манит,

Не надо лет, не надо дней бегущих -

Пусть жизнь одно мгновенье помолчит,

Храня биение сердец идущих…

на то она и жизнь! Заходите к нам на огонек! :)

Есть! Мной уже написан стих!

И он о Вас, но все же...

Он не был громок, не был тих

И не абстрактен тоже.

Из недр души моей крича,

Лишь к Вам он обращался.

За словом слог, теперь строка

И... мыслей путь прервался!.....