У XVIІ—XIX століттях в Україні, крім гаптування, тобто вишивання золотом і сріблом, що виконувалися в монастирях черницями, існувало багато поміщицьких майстерень, де жінки-кріпачки вишивали речі панського побуту: скатерки, серветки, різноманітний одяг, предмети оздоблення інтер'єру. В цих майстернях жінки-кріпачки вишивали для поміщика та його родини різноманітні предмети побуту та одягу.
З кінця XVIII до 80—90-х років XIX століття найбільшого поширення набула вишивка бісером. Малюнки й сам бісер надходили переважно з-за кордону. Основними центрами бісерного виробництва були Венеція та Богемія. Виробництво скла у Венеції має давні традиції, про що свідчать мозаїки собору Сан-Марко, будівництво якого розпочалося в X столітті. З 1221 року всі склодувні майстерні, з метою запобігання пожежам, були переведені на острів Мурано. Саме там і утворився центр з виготовлення бісеру, який упродовж тривалого часу залишався єдиним в Європі.
Венеціанська республіка пильно охороняла секрети виготовлення бісеру. Монополія Венеції зберігалася аж до кінця XVII століття, а на початку наступного конкуренцію їй склала Богемія. Різні методи виробництва були наслідком того, що існували й різні види бісеру: круглий — венеціанський і гранчастий — богемський.
Бісер продавався у вигляді так званих «бунтиків» — маленьких в'язаночок з 10—12 ниток, з'єднаних на кінцях печаткою фірми. Для створення одного бісерного виробу необхідно було 20—30 видів бісеру. Загальна ж кількість видів бісеру (за розміром, кольором) сягнула майже 1500. Найдавніші бісерні вишивки виготовлялися шитвом «у прикріп». Виконуючи його, нитка з нанизаним на неї бісером викладалася відповідно до контуру малюнка й прикріплювалася іншою ниткою. Пізніше у зв'язку з появою великої кількості дрібного бісеру, майстрині перейшли на вишивку за клітинками, подібну до вишивки хрестиком.
На початку XIX століття основою бісерних вишивок було полотно, в якому кожна сторона клітинки дорівнювала двом ниткам основи. Наприкінці 1830-х років почали використовувати для основи канву з паперу з круглими дірочками, відстань між якими відповідала розмірові бісеринки. Поява канви, хоч і спростила роботу майстринь, водночас значно погіршила естетичні й технічні властивості виробів. Пізніше почали використовувати канву з тканини, що значно збільшило розмір клітинок, отож і малюнка. Крім вишивки, для виготовлення бісерних виробів часто застосовували в'язання гачком.
Вишивка бісером широко побутувала як у вищих сферах суспільства, так і в поміщицькому середовищі. Вишивали не тільки доньки поміщиків, а й самі поміщиці, виготовляючи величезну кількість різноманітних виробів з бісеру для того, щоб прикрасити власний побут. Це різноманітні гаманці, сумочки, портмоне, чохли для меблів, вставки на ломберні* столики, обкладинки альбомів, картини (як із жанровими сюжетами, так і з різноманітними квітковими букетами, романтичними пейзажами).
Багато вишивали також і в монастирях на замовлення світських людей. Ці вишивки вирізнялися особливою досконалістю художнього й технічного виконання.
У панських майстернях жінки-кріпачки для потреб поміщика та його родини виготовляли численні вироби, які вражають складністю вишивки, на виконання якої витрачалось іноді по кілька років.
Вишиванням захоплювалися не тільки жінки, а й чоловіки. Образ губернатора, який вишиває, — то не лише творча фантазія Гоголя. Це був типовий факт того часу. За згадками сучасників, і сам Гоголь любив вишивати, але приховував це від сторонніх.

Регіональні особливості вишивки в Україні. Власний стиль

Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, який виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або ж кольоровими смугами. Техніка вишивання – стебнівка, хрестик, шов “позад голки”.

Техніка вишивання Харківскої області має багато спільного з установленними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконані півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних зображень.

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Візерунки геометричні, дуже чіткі й прості за композицією. Чіткість ритму посилюється одноколірністю вишивок, виконаних червоною ниткою на біло-сірому фоні полотна. Вишивки північної Волині вражають вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви в доборі квіток, ягід і листочків. Вражає колоритність орнаменту.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або з вкрапленням червоного та Чорного кольорів. Набирування дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерне для чернігівских сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок – білий, коралово-червоний, відтінений чорним. Сорочки оздоблюються гладдю, занізуванням, набируванням та хрестіком.

У південних районах України техніка вишивання має багато спільного з вишивкою центральних областей, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком.

Подільскі вишивки виділяються серед багатої мистецької спадщини вишивок всієї України своїм колоритом та орнаментикою, складною технікою виконання.

Для подільских сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування “павучками”, яким примережують уставки на рукава, клинці. Використовується й кольорова мережка – “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір – чорний із більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні та чорні) вишивані сорочки, значно рідше – дво – та триколіріні.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками зі згущеними стібками; окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава повздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилування, верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні – штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.

Своєрідним центром мистецького вишивання на Поділлі є село Клембівка. Клембівчанки одні з перших в Україні одержали звання майстрів народної творчості. Їх художні вироби відомі у всьому світі, вони експонуються на різних виставках та міжнародних ярмарках, неодноразово їм було присуджено золоті медалі.

При вишиванні на Поділлі не користувалися ніякими допоміжними засобами – такими, як тамбур, канва, п’яльця, також не робили малюнків на тканині, а рахуючи нитки голкою, робили хрестики відповідно до візерунку, який хотіли вишити.

Вишиванням займалися у вільний від польових та інших господарчих робіт час. Вишивали виключно для своїх власних потреб. Замовлень зі сторони не приймали, вироби не продавалися на базарах…

Орнамент подолян геометричний, густий, дуже різний по складним комбінаціям кутніх, то пов’язаних, то самостійних фігур. Зустрічаються іноді смуги вишивок у вигляді двох рядів, розташованих у шаховій послідовності, квадратів із дуже складним візерунком всередині. Такі вишивки можна зустріти на рукавах жіночих сорочок. На рушниках забарвлення вишивання яскравіше і малюнок робиться більший.

Характерною рисою етнографічного району Карпат та Прикарпаття є велика кількість окремих складових частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивання, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів. У південних районах орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає вишивці прозорість та легкість.

На Буковині, крім рослинних та геометричних мотивів, використовуються зооморфні, що вишиваються лише гладдю (білою), дрібним хрестиком, крученим швом. Вишивальний матеріал – бісер, шовк, вовна, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Гуцульські вишивки характеризуються різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, розмаїтістю композицій, багатством кольорових сполук, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку та надають їй золотавого відблиску.

На Закарпатті для вишиванок характерним є мотив “кривуля” у різних техніках виконання. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним (при цьому виділяється один колір – чорний або червоний), використовуються як білі, так і багатоколірні орнаменти.

ЦІКАВІ ФАКТИ. СИМВОЛІКА ВИШИВАНКИ

* Вишивка хрестиком є найпопулірнішим швом, який застосовують у найрізноманітніших виробах. Наприкінці 19 століття така вишивка поширилася по всій Україні. Елементи орнаменту, які виконувалися хрестиком, найчастіше мали рослинний чи геометричний характер.

* Сорочка (особливо ж чоловіча) - символ кохання й вірності. У давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був. У деяких народних піснях, як зауважив О.Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень.

* У другій половині XIX ст. в європейській фольклористиці широко обговорювали сюжет про графа, який потрапив у полон до невірних, і про його дружину. Біла сорочка, дана дружиною чоловікові, — символ вірності: поки сорочка біла, доти жінка вірна. Випрати сорочку в чумацьких піснях означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що не завжди чумак погоджується на любовні стосунки з випадковими особами жіночої статі (в піснях це переважно дівчата або молода шинкарка-здирниця), не дозволяє їм «прати сорочку», хоч вона й не біла, бо «сьома неділя». Таким чином, чумак зберігає вірність коханій дівчині, до якої має повернутися.

* Вишивка "білим по білому" - це художній прийом, у якому рельєфний узор вишивки створює гру світла, то вбираючи, то відбиваючи його; поєднуються до десяти технік вишивки, а їх різноманітне сполучення дають безліч вишуканих орнаментальних композицій; філігранна краса узорів досягається використанням наскрізних технік вишивки. Вдивляючись у такі узори, відчуваєш все зовсім по іншому - плин часу, мить зупиняється, душа відпочиває й тільки диву дивуєшся, як можна створювати таку тонку роботу...